Контракти.ua

Отже, спочатку було слово... а слово звалось Т-64. Випуск танків під таким позначенням почався в Харкові у 1964 р. Т-64 став першим у світовому танкобудуванні представником нового класу – основних бойових танків. Такі машини за вогневою потужністю відповідали важким танкам попередньої ґенерації, але за масою потрапляли в категорію середніх танків. Які ж ключові нововведення застосували харківські конструктори у своїй машині? Перш за все, це потужна 125-мм гармата (на перших серіях, щоправда, стояла гармата калібру 115 мм) з автоматом заряджання (завдяки ньому екіпаж бойової машини скоротили з чотирьох до трьох осіб). Чому ж від традиційних нарізних гармат конструктори танків повернулись до гладкоствольних? Річ у тім, що такі гармати забезпечують вищу початкову швидкість снарядів, а значить – більшу бронебійність. Стабілізація снаряду в польоті тепер забезпечується не обертанням його (як під час пострілу з нарізної гармати), а за допомогою стабілізаторів, які розкриваються після вильоту снаряда зі ствола. Крім того, танк отримав комбіновану броню (композитну багатошарову зі спеціальним наповнювачем), малогабаритний турбопоршневий багатопаливний дизельний двигун та дистанційно керовану зенітну кулеметну установку на башті.

Т-64 випускався в Харкові до 1987 р., а його останній серійний варіант – Т-64БВ – досі становить основу озброєння наших танкових військ. В процесі виробництва машина удосконалювалась: до складу її озброєння ввели протитанкові керовані ракети (які вистрілюються через ствол гармати), а також застосували динамічний захист у вигляді встановлених на броню невеликих коробочок із зарядом вибухівки. При влучанні у такий блок вибухівка детонувала, знижуючи пробивну здатність снаряда.

Т-64 БВ

В совєцькій армії танки родини Т-64 вважались зброєю першого удару – ними насамперед комплектувались елітні дивізії Групи радянських військ в Німеччині. Т-64 мав стати основою совєцьких танкових військ, але... дуже швидко виявилось, що український виріб є надто складним для обслуговування середньостатистичним «Ванькай с Пєрмі». Низька технічна культура більшості призовників, помножена на одвічне м-скальске «авось», призводила до численних поломок. Вчити особовий склад, втовкмачувати йому необхідність неухильного дотримання інструкцій? «Ето нє наш варіант!» Замість того, щоб підняти рівень підготовки танкістів, м-скалі спробували спростити танк, щоб він був доступним для середньостатистичного призовника.

В конструкторському бюро «Уралвагонзавду» створили «мобілізаційний», спрощений варіант Т-64 – танк Т-72. Встановлений на ньому двигун В-46 походив ще від довоєнного В-2, який встановлювався на Т-34 (ще одному харківському виробові). Ходова частина теж була спрощена. Уральські конструктори застосували інший механізм заряджання та систему керування вогнем, а замість дистанційно керованої кулеметної установки застосували простеньку турель з ручним приводом. У підсумку вийшов танк, який за основними бойовими якостями відповідав Т-64, але різнився буквально за всіма основними вузлами.

Випуск Т-72 почався в 1974 р. Так само, як і Т-64, він пройшов кілька етапів удосконалення. Ці танки й досі становлять основу танкових військ шишкостану, причому з 2011 р. їх модернізують у варіант Т-72Б3. Модернізація була широко закроєна, однак на практиці впроваджувалась у обмеженому обсязі. Наприклад, танки не отримали ані запланованої супутникової навігаційної системи, ані нових потужних двигунів (здебільшого, встановлюють старі дизелі після капремонту), ані нових блоків динамічного захисту. Фактично, все зводиться до встановлення прицілу «Сосна-У» і нових засобів зв’язку. Російські оглядачі з подивом писали, що навіть на експорт до Нікарагуа постачаються модернізовані Т-72 у кращій комплектації, ніж для «втарой арміі в мірє».

Т-72Б3

Тільки з 2016 р. почали надходити Т-72Б3 «обр. 2016 г.» з покращеним динамічним захистом, новим двигуном і іншими удосконаленнями. Але... станом на сьогоднішній ранок рашковани вже втратили в Україні щонайменше 58 танків Т-72Б3 «обр. 2016 г.» – це за даними зарубіжних експертів, коли кожна втрата ретельно перевірена і підтверджена фотоматеріалами. Так от, з цих 58 машин – 28 стали українськими трофеями. Тобто, навіть модернізовані «аналоховнєт» насправді виявились непридатними до використання в руках «Ванєк с Пєрмі». Сподіваємось, наші воїни знайдуть їм краще застосування!

Тааак, з Т-72, будемо вважати, розібрались, йдемо далі... Розглянемо, можна сказати, еталонний «аналоховнєт» – танк Т-80. Історія його появи якнайкраще характеризує явище, відоме як «тоталітарний хаос». Річ у тім, що «порядок», який начебто панує в тоталітарних державах на кшталт СРСР чи нацистської Німеччини – це лише видимість. Насправді ухвалення навіть стратегічних рішень часто залежить від примхи однієї особи, наділеної безконтрольною владою. Коли міністр оборони СРСР Дмітрій Устінов почув про початок створення у США танка М1 «Абрамс», для якого замість звичиного дизеля вибрали газотурбінний двигун, він одразу ж заявив: «Хочу такий! Хочу, хочу, хочу!!!» Жодні аргументи на кшталт того, газотурбінний танк буде суттєво дорожчим від дизельного, а до того ж – жертиме непорівняно більше палива, на міністра не діяли. В савєцкам саюзє грошей не рахували...

Довелось конструкторам взяти під козирок і засукати рукави. За основу для газотурбінного Т-80 взяли все той же харківський танк Т-64. Однак самою лише заміною двигуна не обійшлись. Довелось збільшити місткість паливних баків (з 1300 до 1850 л), переробити ходову частину (оскільки маса танка зросла)... Зрештою, Т-80 у 1976 р. взяли на озброєння. Його випуск налагодили на заводі в Омську. Таким чином, склалась абсурдна ситуація: в СРСР одночасно випускались одразу три танки одного класу і ґенерації. Що це, якщо не хаос?

Впровадження танка Т80 влетіло бюджету в копієчку. В 1976 р. він коштував 480 тисяч рублів, а Т-64А – лише 143 тисячі. До початку 80-х років вартість Т-80 за рахунок масовості виробництва вдалось знизити, та все ж вона була удвічі вищою, ніж у харківських танків. А тепер уявіть: в СРСР виготовили близько ДЕСЯТИ ТИСЯЧ Т-80! Тепер зрозуміло, чому савєцька імперія не мала шансів уціліти в економічному змаганні з вільним світом?

Але вартість самого танка – це ще не все... В лютому 1991 р. в часописі «Вєстнік бронєтанковой тєхнікі» (спеціалізованому грифованому виданні, призначеному тільки для фахівців) опублікували статтю, присвячену витраті палива радянських танків. Так от, Т-64 на шосе витрачав 2 л палива на 1 км, Т-72 – 2,4 л, а Т-80 – 5 л! На ґрунтових дорогах цей показник для Т-64 зростав до 3 л, а для Т-80 – майже до 8. Річ у тім, що газотурбінна силова установка Т-80 була оптимізована для середньої швидкості 40-45 км/год, а на практиці танкові колони рухались зі швидкістю 30-35 км/год. Підвищена витрата палива мала ще один наслідок: різке зростання навантаження на систему логістики. Простіше кажучи, для забезпечення підрозділу Т-80 потрібно було удвічі більше автоцистерн, ніж для підрозділу Т-64 або Т-72. І ще один нюанс: газова турбіна споживає величезний (непорівняний з дизелем) об’єм повітря, до того ж, чистого. В степу чи пустелі фільтри Т-80 не справляються, а це призводить до пришвидшеного зносу турбіни.

В СРСР Т-80 вважались елітними машинами – саме ними замінили Т-64 в Групі радянських військ в Німеччині. Однак після розпаду савєцького союзу і виведення військ з Німеччини їх поступово відправили на бази зберігання. Ухвалена 2009 р. концепція бронетанкового озброєння шишкостану не містила газотурбінних танків. Та за кілька років, коли стало зрозуміло, що новий танк Т-90 (точніше буде сказати «новий», але про нього ми поговоримо згодом), м’яко кажучи, не вдався, ставлення до Т-80 змінилось. В рашці почалась модернізація танків Т-80БВ до рівня Т-80БВМ (зі встановленням прицілу «Сосна-У», нової радіостанції, удосконаленого двигуна тощо). Під це навіть підвели обґрунтування: мовляв, Т-80БВМ буде служити в «арктичних» бригадах (газова турбіна на морозі дійсно заводиться легше, ніж дизель). Саме така бригада з красномовним номером – 200-та мотострілецька – «подарувала» кілька цілком справних Т-80БВМ «холодноярцям» (саме таку машину ви й бачите на фото).

Ці танки вже поставлені в стрій і захищають Україну. За даними міжнародних спостерігачів, підтвердженими фото- і відеоматеріалами, м-скалі втратили щонайменше 17 Т-80БВМ, з них 10(!) були захоплені в неушкодженому вигляді, але з порожніми баками. Але поряд з модернізованими танками, шишкостан кинув в бій і старі машини. У списках втрат російської сторони – 11 Т-80БВ (з них 5 стали трофеями) і 44 Т-80У (з них 21 – здобутий українськими військами).

І ще кілька слів про Т-80. Виробництво таких танків збирались налагодити і в Харкові – замість Т-64БВ. Але газотурбінних «вісімдесяток» тут виготовили лише 45. Харківські конструктори адаптували танк під новий дизельний двигун, значно економічніший від газової турбіни. Так з’явився Т-80УД, яки випускався з 1987 р., а в 90-ті рр. експортувався до Пакистану. Український «Оплот» – це, власне, результат глибокої модернізації Т-80УД.

Незважаючи на усі «наїзди» на Захід, на Московії добре засвоїли низку запозичених звідти маркетингових прийомів. Не продається товар? Не біда, перейменуємо його і запустимо на ринок як «новий» «аналоховнєт»! Коли кілька програм створення перспективних танків нової ґенерації, ініційованих в 70-80-ті роки, зазнали провалу (у тому числі і через брак коштів на доопрацювання), на рашці знайшли «чудовий» вихід: перейменували чергову модифікацію Т-72 – танк Т-72БУ – у Т-90! Так льогкім двіженієм рукі, одним розчерком пера з’явився «новий» танк. Ще одна традиція брендінгу, реалізована у цій машині, проявилась на початку 2000-х років, однак вона змушує згадати традиції совєцького тоталітаризму: Т-90 присвоїли ім’я «Владімір» (пам’ятаєте танки ІС – «Іосіф Сталін»?)

Отже, що ж являє собою Т-90? Головним мотивом створення цього варіанту стало прагнення «підтягнути» характеристики Т-72Б до рівня Т-64БВ і Т-80УД – адже нижнєтагільска машина за низкою показників суттєво поступалась харківським. На базовому варіанті Т-90 (тобто, Т-72БУ) встановили таку ж систему управління вогнем, як і на Т-80У/УД, а також удосконалений динамічний захист і систему оптико-електронного придушення «Штора-1», призначену для захисту від протитанкових керованих ракет. А ось двигун В-84МС потужністю 840 к.с. – це, незважаючи на нову назву, все той же глибоко модернізований В-2 родом з 30-х років...

На озброєння російської армії Т-90 взяли в 1992 р., однак обсяг його випуску був невеликим – до 1998 р. виготовили лише близько 120 танків. 2001 р. виробництво відновилось, але на експорт, у варіанті Т-90С – для Індії. Пізніше в цій країні налагодили і випуск Т-90С за ліцензією.

Надходження коштів від експорту дозволило інвестувати в удосконалення танка, і 2005 р. на озброєння м-скальської армії взяли танк Т-90А. Головною його відмінністю став тепловізійний приціл французького виробництва – на шишкостані такі технології освоїти не спромоглись... Потужність двигуна В-92С2 підняли до 1000 к.с., але, незважаючи на нову назву, в основі це все той же В-2. До 2011 р. виготовили близько 370 Т-90А, після чого випуск припинили, оскільки в шишкостані почалось проєктування чергового «аналоховнєт» – танка Т-14 «Армата».

Та за кілька років стало зрозуміло, що розпіарена «Армата» навіть на параді не може проїхати, не заглохнувши. Довелось повернутись до Т-90. У 2018 р. публіці показали новий варіант «аналоховнєта» – танк Т-90М «Прорив». Від Т-90А він відрізнається новою баштою (виготовленою зварюванням, а не литтям), іншою системою управління вогнем, удосконаленим динамічним захистом і двигуном В-92С2 потужністю 1130 к.с. Сам двигун не є чимось новим, однак він вперше в практиці російського танкобудування встановлений в одному блоці (power-pack) з трансмісією. В розвинутих країнах таке рішення застосовується ще з 70-х років... Французький приціл замінили «Сосною-У» – білоруського, до речі, виробництва.

У 2017-2019 рр. міністерство оборони рашки підписало три контракти на закупівлю Т-90М – загалом на 160 танків. Але лише 10 з них – це машини нового випуску, а решта – модернізація попередніх варіантів Т-90. Наприкінці 2021 р. перша партія Т-90М надійшла до «придворної» Таманської дивізії.

Назагал усі варіанти Т-90 концептуально є продовженням Т-72 – тобто танка простого і дешевого, створеного в рамках концепції «завалити кількістю». Вони страждають цілою низкою недоліків, зокрема, ненадійною силовою установкою – мотори постійно перегріваються і виходять з ладу. Чому? Річ у тім, що робочий об’єм В-92 (39 л) – такий є, як у В-84, В-46 і В-2. Щоб підвищити потужність, на двигун кожного разу ставлять потужнішу турбіну та все більше форсують. Т-90 «димлять, як паровози», що свідчить про значні проблеми у системі управління роботи двигуном та наявність «турбоями» – явища, коли паливо вже дійшло до двигуна, але не встигає згоріти та розкрутити турбіну. На практиці це призводить до затримки між натисканням «газу» та появою потужності, а також до значного скорочення ресурсу двигуна. Незважаючи на зростання потужності двигуна, воно відстає від збільшення маси танка. В результаті, за питомою потужністю Т-90М вже поступається, наприклад «Леопарду-2А5» – а цей танк в рашці завжди критикували за надмірну масу...

Малий простір всередині бойового відділення змусив російських конструкторів прибрати традиційний візор, замінивши його моніторами. І питання можливості «зчитування» інформації з них під час руху машини та тряски залишається під питанням. Як і стійкість системи обміну інформацією між танками одного підрозділу завдяки черговому російському ноу-хау, який прозвали «військовий wi-fi».

По суті, Т-90М – це аж ніякий не «прорив», а лише спроба «підтягнути» характеристики «Владіміра» до рівня модернізованого Т-72Б3. Поява його і пов’язана з цим PR-кампанія має відвести увагу від повного провалу програми «Армата», яка забуксувала через неспроможність Росії створити новий танковий двигун потужністю 1500 к.с. та забезпечити його трансмісією, а також самостійно створити сучасну електроніку, бо доступ до західних технологій вже багато років заблокований через санкції

В Україні м-скалі використовували Т-90А (зокрема, зі складу 136-ї мотострілецької бригади) ще у 2014 р. У нинішій війні Т-90М ще не «відмітились», а Т-90А трапляються порівняно рідко: по-перше, їх і виготовили відносно небагато, а по-друге – частину відправили на завод для переобладнання в Т-90М. Однак наші воїни поповнили свою колекцію і цими танками. За даними зарубіжних спостерігачів, шишкостан вже втратив, щонайменше, 16 Т-90А, з них шість стали українськими трофеями. Прикметно, що Т-90А мають на баштах решітки – «антиджавелінівські мангали» (як на трофейній машині, показаній на фото). Вочевидь, штатні засоби захисту не є достатньо ефективними, і рашкованські танкісти, намагаючись зберегти свої нікчемні життя, змушені вдаватись до ось таких імпровізацій...

Автор: Андрій Харук, військовий історик, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного