Контракты.ua

495  —  17.11.21
Захід показує Путіну те, на що він давно заслуговує
Захід показує Путіну те, на що він давно заслуговує

Листопадовий переворот у відносинах Захід-Росія. Кремль догрався до принципової зміни у риториці та діях ЄС, НАТО, США у відповідь на гібридну агресію

В середині листопаду-2021, схоже, відбувається те, чого в Україні давно чекали: ми спостерігаємо різку зміну риторики країн Заходу щодо Росії. Ще у жовтні лідери європейських країн виступали із заспокійливими заявами, на зміст і тональність яких не впливало навіть різке подорожчання газу. Відверті спроби Росії шантажувати Європу енергоносіями напередодні холодної зими, загрозами на адресу України, першими проявами міграційної війни з ЄС – нічого, крім уже навіть не смішного «глибокого занепокоєння» не викликали. І от - все різко змінилося. Що трапилось? Захід втомився від російських «вивертів»? Конкретна загроза на кордоні Білорусі з Польщею? Жорстка позиція Великої Британії? «Чарівний пендель» з Вашингтона? Схоже, все це спрацювало разом, забезпечивши синергетичний ефект.

Зміни у словах – зміни у політиці

Початок поклали Сполучені Штати, які ще наприкінці жовтня заявили про «нечувану концентрацію російських військ у кордонів України» та попередили про недопустимість повторення того, що трапилось 2014 року. Втім, подібне звучало і раніше, а нове те, що це супроводжувалося швидкими й конкретними кроками. Дуже допоміг створенню відповідної атмосфери навколо агресивної активності Росії візит міністра оборони США Ллойда Остіна. А потім наочним підтвердженням союзницьких відносин стало прибуття 14 листопада в Україну літаків з американськими боєприпасами. «Сьогодні Україна отримала зі Сполучених Штатів приблизно 80 тонн боєприпасів. Це було четверте постачання Сполученими Штатами в рамках додаткової безпекової допомоги в розмірі 60 мільйонів доларів США, яку президент Байден направив до України в серпні», - прокоментувало подію посольство США в Україні.

А далі сталося те, у що й тиждень тому неможливо було повірити. 15 листопада, міністри закордонних справ Франції Жана-Ів Ле Дріан та Німеччини Гайко Маас виступили зі спільною заявою, в якій сказано, що «ми закликаємо Росію обрати позицію стриманості і надати вичерпну інформацію про її військову діяльність. Будь-яка нова спроба порушити територіальну цілісність України призведе до серйозних наслідків".

А 16-го надійшла інформація, що Німеччина заморозила процес сертифікації ПП2. Кажуть, що «тимчасово». Але що це не як створення дієвого важелю для тиску на Кремль, на «примушення до миру»?

Принципи та економіка – не завжди разом

Ще місяць тому видавалося, що європейські країни «старого Заходу» перейняли українську «політику багатовекторності» часів Леоніда Кучми.

А уже 15 листопада міністри оборони та закордонних справ країн ЄС обговорили проєкт документу під назвою «Стратегічний компас». Там йдеться про загрози з боку Росії та її повернення Кремля до політики сили, на що потрібно реагувати. Відзначається, що Росія є одним із двох – разом з Китаєм - стратегічних суперників Європи.

Історія стосунків Захід-Схід свідчить, що не варто поступатися політичними та ідеологічними принципами на догоду економічним інтересам. Економічний детермінізм у політиці, спроби відокремити принципи від прибутку, рано чи пізно доводять уряди до межі, за якою - не лише втрата національної гідності, але й фактична співучасть у злочинах диктаторських режимів та дорога до втрати незалежності. Вся історія ХХ століття – переповнена таким прикладами.

Захід не вперше став перед дилемою – економічна вигода чи принципи. Щоразу, коли економічні вигоди затьмарювали очі, це лише підсилювало тоталітарних монстрів, які за гроші Заходу починали його руйнувати.

Так було у часи приходу до влади більшовиків у Російській імперії, коли недотримання Заходом – передусім, Німеччиною та США – принципу колективної блокади надало змогу більшовизму у 1930-ті роки побудувати важку промисловість та почати збройну експансію до Європи.

Те саме сталося у випадку з Іраном, арабським баасистськими режимами та популістськими урядами Латинської Америки. Це відбувалося тут і зараз у стосунках з путінською Росією, яка зміцніла та знахабніла саме завдяки західним інвестиціям та масштабній потребі в енергоносіях.

То що, урок засвоєно?

Зміна політики Заходу. У чому справа?

Основне відчуття в середині листопаду-2021: складається враження, що Росія раптом перетнула якусь, проведену Заходом, червону лінію, заступати через яку – зась.

Насправді, причин для різкої реакції Заходу та його згуртування перед економічною і уже де-факто військовою агресією Росії декілька. Насамперед, це схоже на усвідомлення того, що у просуванні своїх геополітичних інтересів росіяни не схильні зважати на сусідів по земній кулі. І відступають лише перед демонстрацію сили та загрозою дієвих економічних санкцій.

Росія впродовж двох десятиліть поступово все відвертіше тестувала Захід, нарощуючи свою присутність на Близькому Сході, у Африці, підтримуючи одіозні режими у Латинській Америці, підтримуючи напруження на Балканах, відверто брязкала зброєю на Кавказі та у Східній Європі.

Можемо припустити (насправді - так воно і є), що у Берліна урвався терпець через міграційну війну: адже саме в Німеччину через Польщу намагаються прорватися тисячі громадян Іраку та Сирії. Тобто в Кремлі намагалися створити такий собі німецький варіант французьких «жовтих жилетів». «Ну, це вже занадто» - може, вирішили у Берліні.

А офіційний Париж теж дуже нервує, коли хтось робить спроби втручатися у його політику щодо колишніх колоній та підмандатних територій. Першою ластівкою було безцеремонне втручання росіян у сирійські справи. Але то уже було давно. А нещодавні угоди з урядом африканської країни Малі щодо використання там російської ПВК «Вагнер» означають витіснення звідти французького військового контингенту. І це неабияк зачіпає французьке керівництво. Це вже не кажучи про ті ж «жовті жилети» і президентські вибори наступного року. На них у Кремля знову є фаворит, і це знову не діючий президент Макрон. Тож у Єлисейському палаці теж могли вирішити: вже час, завтра буде пізно.

Найбільш твердою і послідовною, у ставленні до Росії та її політики, є позиція Великої Британії. Тому не стало сенсацією №1 те, що заявив прем’єр-міністр Борис Джонсон заявив, що «вибір незабаром постане між тим, підсісти ще більше на російські вуглеводні, які йдуть через гігантські нові трубопроводи, або заступитися за Україну і виступити на захист справи миру і стабільності». Але це не применшує значення цих слів. Адже Борис Джонсон нарешті, ледве не вперше на такому рівні, назвав речі своїми іменами – це основне.

А ще Уряд Її Величності спрямував свої військові інженерні частини до Польщі, з метою допомогти облаштувати проблемні ділянки польсько-білоруського кордону. А ще – Велика Британія дала зрозуміти, що готова перекинути на територію України крупний підрозділ найбільш боєздатних частин королівської армії – полк САС (Сил спеціального призначення) – до 600 вояків-десантників. До речі, саме у цих частинах проходять військову службу знамениті гуркхи, бойовими якостями яких противники британців по усьому світу «лякають дітей».

Говорячи про нарешті сконсолідовану позицію Заходу, слід згадати і про подальше співробітництво між Україною і Туреччиною, яка є невід’ємною частиною системи колективної безпеки цивілізованого світу. Туреччина, виявляючи зовнішні ознаки шанобливого ставлення до російських інтересів, послідовно вибиває росіян не лише з Сирії, але й з Кавказу та країн Середньої Азії.

На фоні загострення конфронтації у Європі якось на другому плані інформаційного поля залишилося повідомлення про перетворення на минулому тижні союзу тюркомовних країн на Організацію тюркських держав – нової потужної міжнародної організації. До її складу ввійшли Туреччина, Азербайджан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан та Туркменістан. Спостерігачем в організації є «угрофінськомовна» Угорщина.

Здається, Україні також варто було б звернути увагу на діяльність цієї організації, може, й приєднатися до неї - з огляду на присутність серед наших громадян кримських татар та інших представників тюркомовного світу, а також виходячи зі спільних інтересів у басейні Чорного моря.

Повільні невідворотні рішення

Отже. Донедавна  нашими найбільш стійкими та послідовними союзниками були лише США, Польща та Литва, а зараз вимальовується набагато ширший та вмотивований альянс «друзів України».

Фінансова допомога, яка надавалася Україні Заходом, бувало що й розцінювалася, як спроба відкупитися від невиконання положень Будапештського меморандуму, що безуспішно гарантував територіальну цілісність нашої країни. Відмова Заходу надавати Україні летальну зброю було одним з елементів спроб «умиротворення Росії». Досвід після анексії Криму та частини Донбасу вкотре показав, що політика умиротворення тільки надихає агресора на розробку та реалізацію нових планів територіальних «захоплень» та поширення свого впливу.

Заходу набагато складніше виробити спільну позицію у ставленні до Росії, аніж Росії – до Заходу. Адже Захід – це велика кількість демократичних держав, з різними інтересами, способами та традиціями ведення зовнішньої політики, із різною історією стосунків з Росією. Десятки країн, партій, об’єднань підприємців – щоб виробити спільну лінію поведінки, їм потрібно сперечатися, наводити докази втручання та зловмисності, переконувати населення через засоби масової інформації. Росії простіше – достатньо зібрати у Кремлі представників чотирьох-п’яти відомств під головуванням Путіна і концепція зовнішньої політики – нехай і ганебна та агресивна – буде одноголосно схвалена.

У швидкості прийняття рішень автократія завжди перемагатиме демократію. Інша справа, що демократичний спосіб означає, принаймні для країн НАТО та європейської спільноти, невідворотність подальших практичних кроків щодо їх реалізації.

Схоже, Кремль догрався, змусив західні країни таки переглянути свої позиції. До того ж, демократичний світ почав ставитися цілком формальним чином і до  «Союзної держави Росії та Білорусі», сприймаючи її як щось таке, що управляється з Кремля. Телефонна розмова фрау Меркель з невизнаним президентом Білорусі Лукашенком є відлунням старої політики розширеної толерантності до агресора та провокатора. Європейська толерантність до агресора змінюється на нульову, із розумінням того, що ніщо так не стимулює прагнення до миру та добросусідських відносин, як гарно облаштований кордон, вмотивовані війська, ракети на бойовому чергуванні та літаки, що, за потреби, без проблем пройдуть російську систему ППО.

Дмитро Редько, Київ

Статьи по теме
Україна отримає американські гелікоптери, що призначалися для Афганістану – ЗМІ
Україна отримає американські гелікоптери, що призначалися для Афганістану – ЗМІ

У межах військової допомоги Україні з боку США ЗСУ мають отримати нові гелікоптери, зокрема п’ять машин Mi-17V5s та ще один гвинтокрил моделі Мі-8МТВ.
вчера, 21:25 — 788

Для перекидання резерву. Україна будує вертолітні майданчики на кордоні з Білоруссю
Для перекидання резерву. Україна будує вертолітні майданчики на кордоні з Білоруссю

Українські прикордонники облаштовують вертолітні майданчики вздовж кордону з Білоруссю. Це необхідно для перекидання резерву на випадок різкої зміни ситуації.
вчера, 11:45 — 656

Названо причини візиту Блінкена до України
Названо причини візиту Блінкена до України

У Державному департаменті США підтвердили, що держсекретар Ентоні Блінкен завтра, 19 січня, відвідає Україну.
18.01 — 950