Дмитро Разумков і Іван Багряний. До чого тут Іван Багряний, запитаєте ви?
Олесь Доній: Чи влада (партія «Слуга народу» і персонально Володимир Зеленський) можуть змістити Дмитра Разумкова з посади голови Верховної Ради? Так, влада це може зробити. Голоси депутатів влада в разі необхідності як знаходила, так і знаходитиме. Серед депутатів майже нема самодостатніх особистостей, тому переважна більшість піддається впливу (вказівки керівництва, гроші тощо). Чи має на це право влада?
Звісно. Має право. Політична сила, яка розставляє власні кадри, якщо ці кадри припиняють цю політичну силу влаштовувати в силу якихось причин, звісно, має всі права такі кадри піддавати ротації. Зрештою, жодна посада (чи виборна чи призначена) не повинна сприйматися як «вічна даність».
А до чого ж тут Іван Багряний?
Є нюанс.
Літератор Іван Багряний на еміграції очолив Українську революційно-демократичну партію. Здебільшого зі східняків, як і сам Багряний. І ця партія радикально відрізнялася багатьма ідейними постулатами від більшості діаспорних структур. Які були націоналістичні і здебільшого – західноукраїнського походження.
В 1948 році Іван Багряний висунув тезу, яку потім неодноразово тиражував у своїй публіцистиці.
«Наш резерв у партії та комсомолі, бо там готуються майбутні кадри відродження української державності»
На відміну від вихідців з Західних земель, Багряний, який народився на Сумщині, усвідомлював, що іншого «бульйону» для визвольних кадрів на більшій території України нема.
Оунівці спочатку цю тезу категорично заперечували.
А потім... А потім так і сталося...
З 450 депутатів Верховної Ради УРСР, яка зрештою оголосила Незалежність України, 380 були обрані членами Компартії України... 380 з 450...
І інших кадрів майже не було...
Зеленському не страшні Порошенко з одного краю, і Медведчук-Бойко з іншого краю.
Потужна опозиція Зеленському може народитися лише в центрі, в самому електораті Зеленського…
Наразі такої потужної опозиції нема....
Та що там казав Іван Багряний, звідки прийде резерв?
Ех, не читають представники влади українську публіцистику. А я – читав.
Автор: Олександр Доній, журналіст, політик, громадський та культурний діяч
