До 80-х роковин Бабиного Яру в Києві закладуть перші «камені спотикання»
На вшанування 80-х роковин трагедії Бабиного Яру на вулицях Києва закладуть перші "камені спотикання". Всього у столиці буде встановлено 80 таких каменів.
Про це під час пресконференції в Укрінформі розповів директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.
"Нарешті завдяки Посольству Німеччини, Міністерству закордонних справ Німеччини, ми відкриваємо цей проєкт. І не тільки ці камені, які будуть протягом наступного тижня встановлені, це ж робота протягом року вчителів історії і учнів, молодих людей, це робота дослідницька, пошукова. І вона продовжуватиметься, це тільки перший етап. Зараз ми увічнюємо пам'ять тих людей, які були вбиті в ці дні 1941 року. Але я сподіваюся, що Посольство і центр продовжать на декілька років цей проєкт", - зазначив Подольський.
Перші «камені спотикання» планується встановити в Києві у період з 30 вересня по 8 жовтня. Перший «камінь спотикання» буде встановлено 30 вересня о 14:00 для Людмили Ткач за адресою: вул. Фролівська, 3. Людмила Ткач пережила бійню у Бабиному Яру ще п’ятирічною дитиною разом з матір’ю.
За його словами, "камені спотикання" встановлено в багатьох містах Німеччини та по всьому світу. В Україні «камені спотикання» можна знайти у Рівному (п’ять каменів установлено у 2018 році) та Переяславі-Хмельницькому (6 каменів установлено у 2009 році та ще три - у 2017).
"Камені спотикання" - це невеликі бетонні куби зі сторонами 10 на 10 см, вони закладаються на тротуарі перед останнім вільно обраним місцем проживання чи роботи осіб, переслідуваних націонал-соціалізмом. На верхній латунній стороні можна прочитати ім’я та долю людини, яку згадують.
"Ці камені відомі вже чверть століття. Це дуже маленький камінець - 10 на 10 сантиметрів, з латуні, і там написано дуже коротко - ім'я, прізвище людини, рік народження, рік, коли ця людина була вбита і де вона була вбита. І ще написано, що ця людина тут жила, чи тут вчилася, чи тут працювала. Головне в цьому камені - великими літерами ім'я цієї людини", - сказав Подольський.
Як зазначив заступник голови КМДА Валентин Мондриївський, столична влада активно долучається до реалізації цього проєкту.
"Ми провели величезну роботу разом з істориками, нашими освітянами в закладах освіти, зі студентською спільнотою, для того, щоб донести та розповісти про цю історію, зробити спільні відкриті уроки. Ми також залучили всі заклади позашкільної освіти, гуртки для пошуку героїв цього проєкту", - розповів Мондриївський.
Він зазначив, що "камені спотикання", які будуть розміщені в Києві, знаходитимуться в міському громадському просторі, "тому вони мають отримати гідний догляд, для того щоб продовжувати реалізацію цього проєкту в майбутньому". "І комунальні служби підготовлені до того, щоб місця, де будуть встановлені "камені спотикання", завжди були в належному стані", - зазначив Мондриївський.
«Камені спотикання» – це міжнародний проєкт, покликаний вшанувати пам’ять жертв нацизму. В його ідеї лежить встановлення меморіального «каменю», невеликої металевої таблички з відомостями про особу, яка загинула від рук нацистів або врятувалась попри переслідування. «Камені спотикання» встановлюються поблизу її останнього місця проживання, роботи або навчання, аби перехожі метафорично «спотикнулись» через нього та зупинились на хвилинку, замислившись про людину, яка жила тут колись.
«Камені спотикання» - проєкт німецького митця Ґунтера Демніга, в рамках якого згадують людей, яких переслідували націонал-соціалісти між 1933 і 1945 роками. «Камені спотикання» встановлені для євреїв, сінті та ромів, представників рухів опору з політичних чи релігійних міркувань, гомосексуалів, «Свідків Єгови», жертв «евтаназійних» убивств та осіб, переслідуваних за начебто «асоціальну поведінку». У Києві «каменями спотикання» вшанують пам’ять тих киян, чия доля була пов’язана з Бабиним Яром – тобто тих, хто загинув там, а також тих, кому вдалося врятуватися звідти.
Проєкт «Один камінь, одне життя - 80 каменів спотикання для Києва» ініційований Посольством Німеччини в Києві та реалізований у співпраці з Українським центром вивчення історії Голокосту за підтримки Київської міської державної адміністрації та Goethe-Institut в Україні.
