2014-й: Майдан, окупація Криму та війна на Донбасі – найдраматичніший рік Незалежності
Найдраматичніший рік в історії Незалежної України. Символи Революції Гідності – каска та дерев'яний щит, якими захищалися протестувальники від озброєних силовиків. 2014 рік став справді поворотним. Разом із героями тих днів згадуємо трагічні події 2014-го у масштабному проєкті "Україна, яку будуємо ми".
Загострення протистояння на Майдані
Гарячий січень і трагічний лютий – таким запам'ятався початок 2014-го. Після ухвалення так званих "диктаторських законів" на Майдані загострилося протистояння. Перші смерті – Сергія Нігояна та Михайла Жизневського – засвідчили, що влада на поступки йти не збирається.
Але це був лише початок. 18-го лютого сталася справжня бійня: проти майданівців виступили "Беркут" та озброєні "тітушки". За три дні у центрі столиці загинули 107 протестувальників та 16 силовиків.
"Він мирний був. Ми не хотіли крові. Ми просто хотіли, щоб країна йшла вперед. Щоб вона була вільна і незалежна. Тому що нам, молодим, тут жити. Нашим дітям, нашому поколінню її будувати", – каже учасник Революції Гідності Артур Степаненко.
Окупація Криму та наступ на Донбас
Загибель людей змушує президента Януковича укласти угоду з опозицією. Та зрештою його нерви не витримують і найдраматичнішого моменту він тікає з Києва. Виконувачем обов'язків президента Рада обирає Олександра Турчинова. Поки на Майдані прощалися з героями "Небесної сотні", Росія почала анексію Криму. Військові без розпізнавальних знаків, яких прозвали "зеленими чоловічками", за лічені дні блокували українські військові частини.
Москва поспішає. У березні вона оголошує "приєднання" півострова до Росії. Але на цьому не зупиняється – росіяни починають захоплювати владу у містах Луганської та Донецької областей. Офіційний Київ оголошує початок антитерористичної операції. До військкоматів шикуються черги добровольців.
Після перемоги Революції Гідності українці вирушили на фронт просто з Майдану. І опановували військову справу вже в окопах. Андрій пройшов увесь Майдан і поїхав одним з перших на війну.
"Вивчали вже по ходу діла і озброєння, і техніку. Хтось щось знав, хтось строкову службу проходив. Хтось був старшим, хто брав участь в Афганістані. Та і вивчали все на ходу", – каже військовослужбовець збройних сил України Андрій Дячишин.
Солдати часто їхали на війну у звичайному цивільному одязі та мали один автомат на кількох. Слабкій на той час армії допомагали мільйони українців. Волонтери везли на фронт все – від шкарпеток до бронежилетів, касок та медичних препаратів.
"Коли я перший раз приїхав на війну, я побачив, що у нас були хороші фахівці хірурги, але у них нічого не було, крім елементарної зеленки, бинтів. Нічого не було. Були якісь прострочені джгути, які на сонці відразу лопалися, не було хірургічного інструменту", – згадує волонтер Іван Звягін.
Не допустити гуманітарної катастрофи
Через постійні обстріли чи не щодня гинули мирні жителі. Їм доводилося місяцями ховатися у підвалах – без світла, зв'язку та водопостачання. Енергетики, ризикуючи власним життям, рятували населення від гуманітарної катастрофи. Ремонтники відновлювали пошкоджене обладнання та повертали світло у домівки.
"Це потрібно бути сміливою і відважною людиною, щоб не просто піти разом з сапером по зеленому коридору до місця, де проводять роботи, а і залізти на вишку і на висоті 20-30 метрів щось ремонтувати, розуміючи, якщо починаються вибухи поряд, то ти звідти не злізеш. Декілька наших співробітників не повернулися з робіт", – каже виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук.
Півтора мільйона українців були вимушені залишити свої будинки і починати життя з нуля на новому місці. Родина Блонських пустила коріння на Полтавщині. Колишній шеф-кухар з Луганська із дружиною стали сироварами, відомими в усій Україні.
"Виїжджали, як, напевно, більшість – на тиждень, на місяць. Потім, в кращому випадку, на три місяці. Через інтернет ми купили сирну ванну, зробили чан під неї, почали обживатися обладнанням", – розповідає переселенець з Луганська Олександр Блонський.
"Шахтар"-переселенець
Переселенцем став і футбольний клуб "Шахтар". Команді довелося покинути "Донбас-Арену" – один з найкращих футбольних стадіонів Європи. Гірники були вимушені спочатку грати у Львові, а згодом у Харкові та Києві. Але попри життя "на валізах", "Шахтар" не втратив сили духу і упродовж наступних років зміг чотири рази стати чемпіоном України.
"Навіть з переїздом до Києва, Львова, навіть в Харкові ми мали деякі проблеми з уболівальниками. Але знаєте, це робить нас сильнішими і спасибі, що у нас є такий президент, який рук не опускає, який живе за свій Донецьк і свій "Шахтар". Тому від нього йде вся підтримка, вся позитивна енергія", – зазначає директор з футболу ФК "Шахтар" Даріо Срна.
Провал плану Путіна
Росія сподівалася швидко встановити контроль над східним й південними областями України, але путінський бліцкриг провалився. Українська армія, посилена мобілізованими громадянами та тисячами добровольців, зупинила ворога і перейшла у наступ.
Найбільші людські втрати та Мінськ
У липні російський "Бук" збив малайзійський "Боїнг". Загинули 298 людей. А наприкінці серпня український кордон перетнули частини регулярної російської армії, замикаючи оточення під Іловайськом. У "котлі" загинули 250 українських бійців.
Захід тисне на Кремль. У вересні укладають Мінські угоди. Але росіяни не поспішають їх виконувати. Стало зрозуміло – війна надовго. І без сильної армії Україні не вижити. Змінюються й настрої простих українців. Вони відмовляються від звичних російських товарів, музики та серіалів. Підтримувати своє – стає новою національною ідеєю, йшлося у новинах "Сьогодні" на каналі "Україна".
