Сучасна геополітика: фантазії на тему "а що думають китайці?"
Сергій Корсунський, дипломат: Приємно, що у країні з’явилося сила-силенна фахівців з питань енергетичної безпеки і тепер всі точно знають, як і що треба було робити з Північним потоком-2. Дай Бог ім творчих успіхів.
Хоча дійсно, ті, хто розуміє, з приводу домовленостей Байден-Меркель могли б написати ціле дуже сумне ессе, як пропозиції експертного фахового середовища щодо системних кроків по протидії цьому проекту системно ж ігнорувалися ( і це було задовго до 2019 року), натомість оманливі реляції про успіхи на фронті лобізму (який мав би бути лише одним з, але не основним елементом протидії) кожен раз оголошувалися остаточною перемогою. Однак це пусте витрачання часу, оскільки тепер неможливо довести, що інший шлях привів би до іншого результату.
Але, ІМХО, є інший цікавий аспект, який варто тримати у полі зору щодо подальшого розвитку ситуації. Вже здається доволі очевидним, що сьогодні ключові знакові події геополітичного рівня варто розглядати через призму протистояння США-КНР. Здається, поновлення дружби США і Німеччини (а значить США-ЄС) сприятиме зміцненню антикитайського фронту у трансатлантичному вимірі. На думку деяких посадовців США, початок діалогу з Пу, щоб показати Сі Цзіньпіну, що Росія все ще не забула де знаходиться Захід, і зміцнення цього самого "Заходу" дозволить покращити переговорні позиції США на неминучій зустрічі з КНР. І це саме той момент, коли варто поставити себе на місце керманича КНР і пофантазувати, що він думає з цього приводу. Це корисна вправа, якщо хочеш передбачити подальший процес.
Японські експерти стверджують, що коли Байден подзвонив Путіну і запропонував саміт, у Пекіні відбулася серйозна розмова на самому верху. Наддержава – Китай, а дзвонить Байден – Путіну. Кажуть, що проблема для США номер один – Китай, а саміт – з Путіним. Найбільша в світі торгівля – з КНР, а говорять США з Росією. КНР послідовно виступає за збереження світового порядку, продовження глобалізації, активізацію торгівлі, Пу – руйнує світовий порядок, здійснює агресії проти союзників і партнерів США і досягає важливих результатів. Може проблема у тому, що у Росії 6500 ядерних боєголовок. а у КНР – 100? Може Китаю також слід відкусити шматок якогось сусіда і союзника США, і тоді ставлення буде іншим? Або, наприклад, нарешті зняти питання Тайваню?
Те саме стосується Північного потоку-2. Навряд чи у КНР детально розуміють всі політичні аспекти цієї угоди, але точно знають, що проти нього виступав Конгрес США, який, як говорить Конституція США, і є уособлення влади. Цікаво, думають у Пекіні, значить з дещо оновленим складом Конгресу можна працювати інакше? Далі. Польша – стратегічний партнер США, який пішов на припинення співпраці з Xuawei, Литва, яка вийшла з 17+1, нарешті Україна – ще один стратегічний партнер США, але їх інтереси повністю проігноровані. Тоді постає питання – наскільки ж міцним є антикитайський фронт, про який говорить Вашингтон? І чи все ще існує антиросійський фронт? Можливо і скасування хоча б частини санкцій не за горами?
Німеччина, кажете, полагодила стосунки з США? А як тоді нещодавній онлайн саміт Сі Цзіньпіна з Меркель і Макроном, на якому лідер КНР запросив європейців до спільних проектів в Африці? Там рахунок на десятки, якщо не сотні міл’ярдів і доступ до все ще гігантських ресурсів. А як же інвестиційна угода ЄС-КНР? Китайці припинили купувати VW, BMW та Mercedes?
ІМХО, домовленість, досягнута між США і Німеччиною, матиме лише один позитивний результат – значно зміцнить позиції партійців Меркель на виборах. У всіх інших аспектах стратегічні наслідки матимуть негативний, навіть боляче-негативний характер, хоча всі деталі are yet to be revealed.
На думку також приходить економічний і безпековий пакт КНР-Іран на 400 млрд. доларів китайських інвестицій протягом 25 років та заява Пекіна і Пхеньяна від 11 липня ц.р. про зміцнення відносин у зв’язку з 60-ою річницею оборонного договору КНР-КНДР.
Цілком можна припустити, що у Пекіні майже напевне розглядають вороже ставлення з боку США як приклад недобросовісної конкуренції. Там вважають, що Вашингтон використовує політичний тиск з метою прибрати конкурента з глобального ринку і створити для себе кращі умови для майбутньої технологічно-економічної гонки. Цікаво, що у КНР сприймають агресивну риторику на свою адресу з боку таких країн, як Великобританія, Німеччина, Франція у дусі Лао Цзи, оскільки знають, що кожна з них зацікавлена у розвитку економічних відносин з КНР, але зараз для них важливіше показати солідарність з Вашингтоном. Тобто, заяви з боку таких країн – це одне, а обсяги торгівлі і інвестицій – зовсім інше. У КНР впевнені, що прагматизм європейців, які дуже хочуть повернутися у вищу лігу світової політики, переможе (а ми дивуємося ПП-2).
У контексті звинувачень на адресу КНР щодо агресивного нарощування збройних сил Пекін дивиться на цифри і думку гадає: хто ж кого нарощує?
Витрати на оборону – США – 778 млрд. КНР – 252 млрд., армія США – 1,5 млн і 0,8 млн резервістів, КНР – 2 млн., США – 6333 танки, КНР – 5800, США – 13 000 літаків (5163 бойових), КНР – 2500 (2000 бойових). США – 297 одиниць ВМФ, КНР – 360, але у США – 11 авіаносціів по 60 літаків, у КНР – 2 по 24 літаки. США – 5800 ядерних боєзарядів, 1400 з яких у готовому стані, КНР – десь 100-350 (ніхто ж не каже скільки).
У Китаї, безумовно, розраховують на зустріч з Байденом ще цього року, але, як це прийнято на Сході, все має бути на основі взаємоповаги. Анкоридж відбувався відразу після введення американських санкцій і тому виглядав, як виховання Китаю з боку США, і настрій, і результат був відповідний. Тому коли напередодні візиту в Азію заступниці держсекретаря Венді Шерман Вашингтон знову наклав санкції – тепер на посадовців Гонконга, у Пекіні заявили, що США мають довести серйозність своїх намірів щодо налагодження справжнього діалогу з США. Там ображаються, що пані Шерман завітає до КНР між Монголією і Оманом. Це – приниження, тому навряд чи прорив відбудеться, але, можливо, з’являться подробиці ймовірної майбутньої зустрічі.
А ще Пекінські політологи відмітили у календарі дату 21 лютого 2022 року. Відразу після закінчення Зимових Олімпійських ігор виповнюється 50 років від дати історичного візиту Ніксона до Пекіна, ще коли США і КНР не мали дипломатичних відносин, і коли лідер вільного світу потис руку Мао Цзедуну. У КНР розмірковують над тим, як варто відзначити цю дату, і чи варто взагалі, враховуючи, що у Конгресі США лунають заклики до бойкоту офіційним Вашингтоном Олімпіади. Якщо США хочуть відзначити історичну подію у історії сучасної дипломатії, до цього треба ретельно готуватись, бо за цією подією слідкуватиме весь світ. У КНР пам’ятають, що на відкритті Олміпіади 2008 року були Буш, Саркозі і Фукуда (а всього майже 80 іноземних лідерів), хоча напередодні тієї Олімпіади у Тібеті відбувались протести. Цікаво, що про свою участь в урочистих подіях пекінської Олімпіади-2022 вже заявив Путін. 9 липня Кісінджер і Ван Кіцян відзначити онлайн 50 річницю таємного візиту Кісінджера до Вашингтону. То ж, у Пекіні з повагою ставляться до ювілеїв, і 21 лютого 2022 року розглядається, як справжінй тест.
Автор: Сергій Корсунський, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії
