Контракты.ua

1509  —  21.05
«Кінець ери Медведчука»: чому почалася «гаряча фаза» атаки на кума Путіна
«Кінець ери Медведчука»: чому почалася «гаряча фаза» атаки на кума Путіна

Початок судового переслідування Віктора Медведчука стало певною несподіванкою для українського суспільства. Щоправда, відчуття такої «несподіванки» триває ще з початку лютого, коли за годину було припинено віщання телеканалів «великого та жахливого» кума російського президента. Додаткової сенсаційності наступу Володимира Зеленського на Медведчука додає той факт, що все це сталося менше ніж через місяць після того, як на кордонах України тривала нечувана ескалація військ РФ. Тож, Контракти.uа намагаються зрозуміти, чому Медведчук був атакований саме зараз, яка логіка розвитку його справи, які бенефіціари цього процесу, та чим й коли вся ця історія може закінчитися.

Не таким страшним є «аватар Путіна», як його вважають…

20 травня Володимир Зеленський на щорічній прес-конференції безапеляційно заявив про «закінчення ери Віктора Медведчука» в українській політиці. Виглядає так, що він достатньо рішуче налаштований довести пересування кума російського президента до приговору.

Мабуть, більш міфологізованої фігури в новітній історії України, ніж Віктор Медведчук, немає. Вже протягом двох десятків років він уявляється нашому суспільству – у тому числі завдяки власним піарникам - демонічним «сірим кардиналом» вітчизняної політики, який завдяки кумівству з Путіним може (чи міг) все. Що ж: останні два з половиною роки перебування Медведчука в активній політиці продемонстрували, що найкраще в нього вдавалася медійна пропаганда та піар власної персони.

Більше того – доволі відвертий «капітулянтський» перед російськими вимогами тренд, який ОПЗЖ просувала приблизно з літа 2020 року, став можливим саме завдяки тому, що головним медіа-ресурсом цієї політсили були канали Медведчука – тож, саме він та його бачення домовленостей з Росією задавали тон усій політиці та, головне, риториці, «Оппоплатформи». Ось так медведчуківський «телехвіст» об’єктивно грав «собакою» усієї політсили, заганяючи її в річище «єдино вірного» бачення відносин з Москвою – бачення путінського кума.

Включно до 2020 року Медведчук регулярно відвідував Путіна. Скріншот з російського ТВ

Взагалі, розмірковуючи про фактор та феномен Медведчука в українській політиці, слід чітко розуміти: джерело сили Медведчука тільки в одному - в його кумівстві з президентом Росії. Прямий вихід на Путіна - єдиний козир Медведчука, його «самсонове волосся». Без цієї «кощейової гілки» він - ніхто. Отже, лише квазіродинні зв'язки з російським президентом і роблять Медведчука тим, ким він ще нещодавно був в очах публики.

Глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко нагадує, що Зеленський з самого початку каденції не особливо-то сприймав Медведчука, та не вважав його необхідною для себе фігурою. Притому, зауважує політолог, «сам Медведчук, схоже, цього ще не зрозумів - якщо він ще у 2019 році міг думати, що стане основним «вирішувачем питань» на російському напрямі, без якого Зеленський ані кроку не зможе ступити, то він помилився». «Зеленському важливо, щоб якомога менше виборців колишнього синьо-білого табору орієнтувалися на Медведчука. У нього й досі є ці амбіції - стати президентом усіх українців. А Медведчук йому в цьому заважає», - підкреслює Фесенко.

Підживлене телепропагандою уявлення про надмогутність Медведчука зайвий раз демонструє, наскільки наше суспільство, яке занадто демонізує цю персону, ментально чи то залежить від Путіна, чи то боїться його - навіть якщо не може і не хоче собі в цьому зізнатися. Бо, говорячи «Медведчук», ми маємо на увазі «Путін». Медведчук - ретранслятор Путіна, такий собі «голос диявола», за допомогою якого російський президент передає свої послання в Україну.

Директор інформаційно-аналітичного агентства «Рейтинг» Олексій Станчевский вважає, що подібне ставлення до Медведчука чітко показує, наскільки українці вірять, що російський президент може, і, головне, коли-небудь захоче одним рухом руки позбавити Україну від війни, і повернути її в те стан спокою, яке існувало до 2014 року. «Путін майже безпосередньо присутній в українській політиці в образі Медведчука, він балотувався в наш парламент і віщав з наших телеекранів, тільки звали його по іншому», - афористично зазначає Станчевский.

Початок 2000-х - пік справжньої могутності Медведчука. З президентом Л. Кучмою та прем'єр-міністром В. Януковичем. Фото - УНІАН

Щодо особистого збагачення (а «розкуркулення» Медведчука вважають одним з найважливіших мотивів дій влади проти нього), то нагадаємо, цей колишній віце-спікер та голова Адміністрації Президента накопичив великі статки та можливості, принаймні, ще на початку 2000-х, на які прийшовся дійсний пік його поличного впливу, коли він реально рулив процесами в Україні.

Звичайно, друге пришестя у політику, яке сталося в 2018-му, тільки збільшило фінансовий та медійний ресурс Медведчука, але це не робило і не робить його більш небезпечним, ніж 20 років тому. Більше того: зараз виявилося, що Медведчук, безумовно, персона важлива, потужна, але не надвпливова, і навіть не має монополії на уособлення проросійського курсу серед українського політикуму.

І все ж таки, чому Зеленський зважився атакувати Медведчука, і чому саме зараз? Невже отримав якусь інформацію, згідно з якою «вже можна»? Чи це елемент великої гри, в якій і сам Зеленський та – ширше – його оточення – має певний план, та розрахує на певні результати?

Медведчук та Порошенко: послуги старих друзів

По-перше, ми маємо зрозуміти, яким чином та заради чого Медведчук був повернутий в політику, незважаючи на десятиріччя політичного небуття. Як свідчать останні дані, путінський кум працював для Петра Порошенка каналом неофіційного зв’язку з господарем Кремля вже влітку 2014 року. Але якщо в той час це могло бути хоч якось зрозумілим – в атмосфері розгубленості активної фази гарячих бойових дій, то повернення Медведчука саме до великої політики у 2018 році мало дещо інші, більш комплексні, мотивації.

Саме в це період, який вважається найбільш антиросійським за усю каденцію Порошенка (нагадаємо отримання Томосу, ведення військового стану тощо) кум Путіна формалізується в політиці та доволі стрімко починає підминати під себе усе антимайданівське політичне поле, на якому до цього були дуже відчутні інтереси інших гравців та груп впливу – як-от «харківського клану» (Рабинович та Мураєв), Вадима Новинського, групи Львочкіна тощо. Медведчук одразу змішав карти усіх цих політиків. Поступово, але невпинно, всередині антимайданівських політичних сил почала домінувати точка зору Медведчука – як вже вказувалося, в першу чергу, через медіа-ресурси останнього. Той самий «Інтер», який до цього уособлював проросійське медійне поле, доволі швидко здав позиції в цьому сенсі...

Колаж 24-го каналу

Отже, повернення Медведчука до великої політики мало створити з ОПЗЖ образ настільки лютої не просто антіпорошенківської, а суто антидержавної, сили, щоб на виборах-2019 розіграти вже багаторазову використану та нехитру (але при цьому, фактично, як бачимо, «безсмертну») комбінацію: «президент-націонал-державник» проти «зрадника національних інтересів» та «агента Москви». Бо інакше «відроджувати» Медведчука та створювати для нього усі можливості для Порошенка просто не було сенсу.

«Якщо Медведчуку дозволили увійти у велику політику, - значить, Банковій це було вигідно. Не в останню чергу й тому, що з Медведчуком-політиком все ж легше було вести полеміку, ніж з Медведчуком-сірим кардиналом», - упевнений Олексій Станчевський.

Крім того, звичайно, ми не знаємо (або поки не знаємо), яким був справжній рівень таємних комунікацій між Порошенком та Путіним в 2018-19 роках: можливо, Медведчук і в той час продовжував виконувати відповідні «човникові» функції.

«Мабуть, в силу давнього знайомства, Порошенко вважав Медведчука передбачуваним, а його зв’язки з Путіним розглядав як корисні та необхідні. Йому була дуже потрібна неформальна комунікація з російським президентом. І він отримав через Медведчука таку можливість, - розмірковує Володимир Фесенко, - Ну а далі, судячи з усього, знов-таки, за взаємною домовленістю, Порошенко почав виводити його з політичної тіні у велику політику. Навіщо? Найбільш вірогідним вважаю найпростіше припущення – він хотів зробити зі зрозумілого йому партнера зручного суперника на президентських виборах. Але може виникнути ще одне слушне питання – чому Порошенка не влаштовував, до прикладу, Бойко в такій самій ролі? Можливо, тому, що Бойко мав, в силу меншої одіозності, шанси на перемогу, в той час як Медведчук – ні».

Як Медведчук став Зеленському заважати

Тепер переходимо до епохи Зеленського. Звичайно, на початку його каденції важко було навіть припустити, що з політичних «важкоатлетів» він почне переслідувати саме Медведчука. Головним об’єктом для переслідування суспільство хотіло (чи вважало) бачити Порошенка. Водночас, серед тієї частини антимайданівського електорату, який проголосував за Зеленського саме в піку Порошенку, панувала щира віра в скору домовленість нового обранця з Путіним, закінчення війни й повернення на рейки «как раньше» - себто до епохи «без націоналізму» тощо.

Липень 2020 року. Мітинг через позов Медведчука щодо книги "Справа Василя Стуса". Фото І. Шевченко для 5-го каналу

І в 2019-му, особливо в період підготовки зустрічі з Путіним в Парижі, такі припущення та очікування були зрозумілими. Банкова дійсно йшла на певні поступки Кремлю, Медведчук допомагав обмінювати заручників, Зеленський авансом бачив мир в очах свого візаві, а пізніше на фронті навіть встановилася ілюзія (в яку Зеленський, схоже, відверто повірив) перемир’я.
Але вже невдовзі, вже після паризької зустрічі, а, головне, з початком «епохи коронавірусу», увага суспільства змістилася на інші теми. Миру досягнуто не було, країна загрузала в локдаунах та непередбачуваності. Зростало розчарування Зеленським та його командою. Місцеві вибори осені 2020-го довели, що українці, багато в чому, знову розбіглися по ідеологічних «квартирах», феномен «Слуг Народу» здувся, рейтинг глави держави почав доволі відчутно зменшуватися. 
Й тому саме з осені 2020-го ОПЗЖ і Медведчук знову стали активом, в який, з точки зору Москви, можна та потрібно було вкладатися. Високий градус критики Зеленського та його курсу, узятий під час передвиборчої кампанії, з листопада тільки посилився: фактично це була медійна війна ОПЗЖ та особисто Медведчука проти Зеленського, яка почала ще більше «з’їдати» рейтинг останнього.

К кінцю січня 2021 року здавалося, що розмивання рейтингу глави держави вже не зупинити. Тоді він падав до 13,4% - найменшого поки показника за два роки. Магія «хорошого позасистемного хлопця, який зробить усім добре просто так» втрачала свою дію. Натомість «Євросолідарність» та ОПЗЖ невпинно нарощували свої показники, і ОПЗЖ робила це дещо швидше – і через більшу кількість телеканалів, і через те, що націонал-патріотичної складової серед електорату Зеленського було все ж таки менше, ніж антимайданівської.

«Медведчука не чіпали в перші два роки правління Зеленського, бо тривали переговори з Путіним. Зеленський, схоже, вірив, вірила і його команда, що з Путіним можна домовитися «посередині». Але в переговорах сталася тупикова ситуація, Росія вперто гне свою лінію. Водночас, Медведчук з осені почав дійсно дуже потужну медійну атаку на Зеленського – нагадує Володимир Фесенко, - Ще б приблизно рік такої атаки, і рейтинг – ключовий «фетиш» для Зеленського – був би просто знищений. Небезпеку відчуло і усе оточення Зеленського. Тому вирішено було нанести контрудар – а далі пішла логіка розвитку протистояння, яка і призвела до підозри Медведчуку».

Тобто, логіка утримання влади, а також розуміння свого місця в геополітичних розкладах (тим більше, після зміни влади в Вашингтоні) підштовхнула Зеленського та його оточення до річшучих дій проти Медведчука. Тим більше, що «токсичність» Медведчука робила з нього ідеального кандидата на «репресію». Крім того, атака на персону такого рівня одразу могла підняти рівень поваги до Зеленського з боку інших гравців як всередині Україні, так і за її межами.

«В команди Зеленського є свої комунікатори з Кремлем, тому зберігати Медведчука, тим самим ще більше підсилюючи його, не було доцільно. Також Медведчук, по суті, контролював певні грошові потоки в Україні, зав’язані на РФ, а на ці гроші мають види інші гравці на ринку, - вважає політичний експерт Ярослав Макитра, - Також Медведчук був тісно зав’язаний на Порошенка, якого Зеленський вважає основним політичним опонентом. А телеканали Медведчука дедалі різкіше критикували Зеленського, очевидно, намагаючись змусити останнього до союзу з Медведчуком. І, звичайно, у СБУ та інших органів достатньо інформації, яка свідчить про роботу Медведчука та його людей в інтересах Росії. Такими були вихідні позиції перед запуском санкцій та іншого тиску на Медведчука. Тому процес й був запущений».

Почалася «велика гра» Медведчуком

Певну роль в цих процесах відігравали, судячи з хронології подій, і перемовини Зеленського з представниками США, зокрема, держсекретарем Ентоні Блінекном та його заступницею Вікторією Нуланд, після яких і була розпочата друга частина атаки на Медведчука. Тобто, Зеленський продемонстрував американським партнерам рішучість, як таку, у боротьбі з кумом самого Путіна.

В. Зеленський та держсекретар США Е. Блінкен в Києві. Початок травня 2021 року. Фото - сайт президента України

«По суті, Вашингтон схвалив дії супроти Медведчука, а ЄС схвально промовчав. А щодо агресивних дій РФ (мотивація яких мала, хоча б і частково, ситуацію з Медведчуком), то питання винесено на глобальний рівень. Активно проявляє себе НАТО і багато західних держав. Тобто, Зеленський отримав тут певну «політичну бронь», - вказує Ярослав Макитра.

Тим більше показово, що все це відбулося після квітневої ескалації на українських кордонах, коли Путін показав світові, і особливо тим самим Штатам, своє розуміння «червоних ліній» на пострадянському просторі. У відповідь на такий шантаж, який багатьма експертами та політиками підносився як помста за вимкнення телеканалів Медведчука, українська влада зробила потужний хід у відповідь, узявши кума російського президента, фактично, у «заручники».

«На мою думку, Медведчука не затримали все ж таки й тому, що це елемент торгів як з самим Медведчуком, так і з Путіним, - вважає Володимир Фесенко, - Одразу затримати – це було б зухвало, з точки зору гри. Саме гри. Бо усі дії такого роду з такого рангу фігурантами можуть бути або помстою, або грою. У випадку з Медведчуком це – гра, де кожний крок, може, умовно і розписаний, але може змінюватися, в залежності від розвитку подій».

У проміжному підсумку, можна стверджувати, що Зеленський вже зняв перші дивіденди зі своїх дій проти Медведчука – його рейтинг знову зростає, повертаючись до високих позначок, в той час як рейтинг Медведчука падає. До слова, паралельний тиск Зеленського на київську владу має аналогічне підґрунтя – правда, там ще примішується острах Зелененького перед потенційним конкурентом на майбутніх президентських виборах.

Дії Зеленського проти Медведчука знову підвищили президентський рейтинг

«Зеленський, очевидно, лише ствердився у правильності дій. Рейтинг його та «Слуг» припинив падіння, а ОПЗЖ не змогло дати серйозного спротиву і «підсіло» електорально – наголошує Ярослав Макитра, - Фактично знято конфлікт, який розгортався, з частиною патріотичних кіл, які тепер схвалюють дії Зеленського – він вже перестав бути «рукою Кремля», за їхніми переконаннями. Ось і було дано хід кримінальним справам. Процес триватиме й надалі».

Чи «депортують» Медведчука до Москви?

Тобто, окрім мотивацій збереження влади та підтримання рейтингу Зеленського в справі Медведчука очевидні і мотиви гри як з самим Медведчуком, так і з Путіним. Фрази, які пролунали від українських правоохоронців одразу після оголошення підозри Медведчуку про те, що його готові обміняти на українських політв’язнів з Росії, свідчать, що у Зеленського або відверто сподівалися саме так такий сценарій, або ж прозоро «натякають» на його можливість в майбутньому.

Але поки що Медведчук не виправдав подібних очікувань української влади, та прийняв судовий виклик. Схоже, він всерйоз налаштований виграти цей процес, залишаючись у статусі «політв’язня», та осоромити таким чином Зеленського. Враховуючи рівень зав’язків Медведчука в юридичному товаристві, а також ригідність судової системи та її ворожість до Зеленського і усієї команди «слуг», такий сценарій наразі бачиться чи на найвірогіднишим підсумком цієї гучної справи - навіть якщо Зеленський намагатиметься застосувати «телефонне право». Більше того – якщо він вирішить узяти за основу поведінку Януковича щодо Тимошенко, та дійсно протестувати ступінь свого впливу на суди, його, з великою вірогідністю, очікуватимуть неприємні сюрпризи.

Колаж 24-го каналу

«Владі, звичайно, дуже хотілося би, аби Медведчук втік з країни, або щоб Росія погодилася обміняти його на когось з політв’язнів, - зауважує Володимир Фесенко, - Але тут багато невідомих: все залежить, знов-таки, і від Путіна, і від самого Медведчука, який тепер налаштований як раз на те, аби справа проти нього розвалилася, та українська влада була, таким чином, принижена. Тому не думаю, що він погодиться на обмін. А зв’язки Медведчука в правоохоронній та суддівській системі дають йому великі шанси на виправдання або доволі м’які варіанти покарання, враховуючи важкість обвинувачення».

Процес буде довгим. І це вигідно усім…

Ще одним питанням, над яким варто поміркувати в цій справі – швидкість винесення приговора. Тут все залежить, знов-таки, від обох сторін – як Зеленського, так і Медведчука, причому видається, що обидва не зацікавлені, аби все завершилося швидко.

Якщо мотивації Медведчука зрозумілі – тягнути справу до кінця каденції Зеленського, та виграти її ближче до президентських виборів (аби нанести вигідним для себе рішенням суду удар по Зеленському), то у очільника нашої держави мотивації для затягування процесу може бути іншими: це бажання отримати як можна більше дивідендів від переслідування Медведчука, сподіваючись на вказані вище торги з Путіним, граючи Медведчуком як «заручником», а також в розумінні того, що вплив Зеленського на судову систему не може зрівнятися з впливом Медведчука. Отже, очікуючи, поки цей вплив може посилитися – тобто, коли Зеленський зможе вважати судову гілку влади хоча б частково слухняною, влада й буде затягувати процес.

Ще влітку минулого року заклики посадити Медведчука за грати здавалися нездійсненними

«Логіка як судового, так і політичного процесу буде підштовхувати справу до передачі в суд, але все тягнутися буде дуже довго, і дай Боже, аби закінчилося за президенство Зеленського, - впевнений Фесенко, - Бо Медведчук буде максимально затягувати процес, а за цей час на перебіг подій може вплинути дуже багато факторів. Тому я прогнозую, що до судового вироку пройде 2-3 роки, і передбачити, яким буде вирок, виходячи з ситуації на даний момент, неможливо».

«Руїнами Медведчука» задоволені… всі

Ще однією мотивацією української влади можуть бути два взаємопов’язаних аспекти – виведення за вже загаданим та відверто банальним принципом на вибори-2024 зручного Зеленському опонента з числа прибічників проросійського курсу, та зустрічну готовність проросійських сил та окремих політиків підіграти у власних цілях Зеленському в цьому процесі. Тобто, виходячи з об’єктивної користі для ОПЗЖ від «анігіляції», хоча б і часткової, Медведчука, можна говорити про вже укладену або можливу в найближчому майбутньому домовленість між Офісом Президента та проросійськими політсилами про правила майбутньої гри на політичному полі.

Вибивання Медведчука з його ярою антиукраїнською риторикою означає для інших лідерів ОПЗЖ та союзних їм за ідеологією партій більшу свободу маневру. Адже насправді кожний з цих політиків хоче довести своє право та отримати «ярлик» як від українського, так і від російського президентів, на монопольне «окучування» антимайданівського електорату, та, що не менш важливо, отримати право на комунікацію з Москвою й отримання (й відмивання) грошей з РФ на політичні проекти. В обхід Медведчука робити це було і неможливо, і незручно.

В великій політиці немає друзів, є тільки союзники. Усі ці люди не дуже засмучені проблемами Медведчука. Фото - сайт ОПЗЖ

Й не тільки в ОПЗЖ мають радіти такому розвитку подій. Від усунення Медведчука одразу ж виграють і ще не створена партія Бориса Колесникова (себто, партія Ахметова), і «спляча» партія колишнього генпрокурора Геннадія Васильєва «Держава», і партія Мураєва, і, звичайно ж, «Оппоблок», якщо він буде збережений в нинішньому вигляді та складі. Відверто кажучи, усім їм було дуже важко, або ж просто неможливо, навіть намагатися конкурувати з Медведчуком за «вуха Путіна». А тепер, перефразуючи відомий слоган, «кожний з них – Медведчук».

«Я б, все ж таки, не скидав з рахунків самого Медведчука, - зауважує Ярослав Макитра, - Бо розвиток подій, коли група в особі Бойка-Льовочкіна та інших стануть «поміркованішими», а Медведчук здобуде радикальніший електорат, є цілком реальним. Це може бути 4-5%, але особистого виборця Медведчука, реально заточених на капітуляцію перед РФ».

Макитра підкреслює, що виборці ОПЗЖ зараз не є однорідними. «Крен риторики ОПЗЖ в сторону РФ - це радше і був вплив самого Медведчука, а не запит виборців чи позиція інших членів партії. Це підтверджують і соціологічні дані, коли у структурі виборців ОПЗЖ 10% підтримують санкції проти Медведчука. Тому вважати, що усі виборці ОПЗЖ (а це біля 15-20% виборців в Україні) поділяють позицію капітуляції перед РФ, було би помилкою. Там багато тих, проти впливу Заходу, за зміну соціальної, економічної та гуманітарної політики, укладення миру з Кремлем, але не здачі України під РФ».


І для Колесникова, і для Новинського падіння Медведчука відкриває нові можливості в політиці. Фото - сайт "Опобоку"

Зрештою, з усуненням Медведчука з активної політики Зеленський отримує омріяну можливість налагодити власну комунікацію з Москвою, а якщо йому це не вдасться – то вести її через інших «медведчуків», що ними, як вже вказувалось вище, можуть стати будь-хто – від Новинського до членів майбутньої партії Бориса Колесникова (тобто, де-факто, Ріната Ахметова). З цих політсил й буде рекрутуватися майбутній суперник для Зеленського на виборах – бо Зеленському потрібний такий «спаринг-партнер», який, з одного боку, буде виглядати достатньо загрозливо як «реваншист», а, з іншого, не матиме реального шансу виграти, або ж буде згодний програти...

Ярослав Макитра, натомість, вважає, що говорити про настільки віддалені за часом міркування, як-от «виведення» зручного суперника для Зеленського на вибори 2024 року, відверто рано. «Схема на президентських виборах у другому турі «патріот проти руки Кремля» - «вічна» стратегія, яка не завжди спрацьовувала, й тому тут потрібно ще сильно постаратися. За три роки до виборів важко говорити про якогось зручного «спаринг-партнера». У 2016-му році мало хто міг уявити, що Зеленський сплутує усі карти тодішнім основним політичним гравцям. Тому не оцінював би ситуацію саме з таких позицій. Але приструнити агресивних критиків, розмити опозиційне електоральне поле - таке завдання нинішньому Офісу Президента цілком під силу і завжди на часі» - зауважує він. 

Тож, ера Медведчка таки завершується?

Тож, підсумовуючи перші битви «великої війни» української влади з Віктором Медведчуком, можна стверджувати, що Зеленський та його оточення, зважившись на доволі серйозний обмежувально-репресивний крок проти одного з найзлісніших «мастодонтів» української політики, почали, тим самим, велику політичну гру не тільки всередині країни, але і з російським президентом, «полпредом» якого, де-факто, є в Україні Медведчук.

Усунення, хоча б не певний час, Медведчука з активної політики, демонстрація того, що він «збитий льотчик», занурювання Медведчука в суто судові перипетії, його фінансове «роздягання» та знищення його медіа-імперії роблять українське політичне поле більш спокійнішим, та позбавляють його від крену на суто російський бік, що було дуже вірогідним, якщо б канали Медведчука продовжували своє віщання, а сам він продовжував вважатися потужним та впливовим комунікатором з Кремлем.

«Піднявши руку» на кума Путіна, Зеленський, безумовно, зробив вірний вибір, який, в першу чергу, був продиктований його інстинктом політичного самозбереження, а по-друге, бажанням показати непоступливому Путіну якусь подобу «кузькіної матері». В Кремлі ж тепер зрозуміють, що чергова спроба реваншу суто політичними методами не вдалася, і що усі інші проросійські політсили в Україні вже точно перебувають у безпосередньому зв’язку з Офісом Президента, та не налаштовані на той максимальний ступінь реваншу, який тільки й потрібний Москві.

Тому, на наш жаль, головним аргументом Путіна у відносинах з Україною залишаються економічний (через добудову «Північного потоку-2») та – головне - відвертий військовий тиск. «Зсередини», з боку «п’ятої колони», двері Путіну в Україну знов ніхто не відчинятиме. Навіть якщо Медведчук відіб’ється від звинувачень, все одно відновити свою політичну потужність він вже не зможе – занадто багато бажаючих, аби він з політики зник. Та і взагалі Медведчук в українському політичному полі тепер виявився не тільки «п’ятою колонною», а і «п’ятою ногою» - бо занадто «токсичний». Набрид він тут усім. А тепер ще й виявився «слабаком» - не втримав рівень впливу, втратив телеканали, і сам практично сидить…

Тож наш очільник держави в певному сенсі правий – «ера Медведчука» завершується. Хоча сам очільник, враховуючи його самозакоханість, може бути при цьому занадто оптимістичним в оцінці власного майбутнього…

Павло Ковальов

Статьи по теме
ПЦУ выиграла в суде почти все иски из-за присоединения религиозных общин - Епифаний
ПЦУ выиграла в суде почти все иски из-за присоединения религиозных общин - Епифаний

Процесс присоединения религиозных общин к ПЦУ приостановлен, потому что происходит борьба в юридическом поле. Впрочем, почти все судебные иски Московского патриархата мы выиграли.
08.07 — 1543

Зеленский внес в Раду законопроект о большом Государственном Гербе Украины
Зеленский внес в Раду законопроект о большом Государственном Гербе Украины

Президент Владимир Зеленский внес на рассмотрение парламента законопроект о большом Государственном Гербе Украины и определил его как безотлагательный.
29.06 — 1093

Кулеба обсудил с главой МИД Молдовы развитие формата ассоциированного трио
Кулеба обсудил с главой МИД Молдовы развитие формата ассоциированного трио

Министр иностранных дел Дмитрий Кулеба провел переговоры с и. о. премьер-министра, министром иностранных дел и европейской интеграции Республики Молдова Аурелиу Чокоем на полях Анталийского дипломатического форума.
20.06 — 580