Права на формат: плагіат та захист
Тема захисту прав на формат знову на першому місці в порядку денному міжнародної телевізійної індустрії після нещодавньої суперечки в Україні між медіахолдингами «Медіа Група Україна» («МГУ») та «1+1 Медіа» щодо відомого в усьому світі хіта The Masked Singer. Перший звинувачує останнього в копіюванні елементів корейського формату в програмі під назвою «Маскарад». «1+1» стверджує, що проєкт базується на румунському шоу «Таємниці в центрі уваги» — колишньому фіналісті конкурсу PITCH & PLAY LIVE!, співорганізаторами якого є CEETV та NATPE (Національна асоціація режисерів телевізійних програм). Однак «МГУ», дистриб’ютор компанії Fremantle та власник формату MBC виявили занадто багато схожостей із корейським форматом, яких немає в румунському оригіналі.
Ще більш підозріло виглядає фактична участь «1+1» в аукціоні за права на шоу The Masked Singer в Україні; канал програв «МГУ», що запропонував найвищу ціну. Пізніше «1+1» вирішив адаптувати «Таємниці в центрі уваги»; перший сезон «Маскараду» завершився кілька днів тому.
Асоціації визнання та захисту форматів FRAPA (Format Recognition and Protection Association) також було запропоновано вивчити потенційне порушення авторських прав. У результаті вона визначила схожість шоу «1+1» із The Masked Singer на 73 %. Згодом український канал ще раз заперечив усі звинувачення та зазначив, що, згідно з правилами FRAPA, шоу має бути принаймні на 80 % ідентичним, щоб вважатися плагіатом.
Урешті-решт, як у всіх інших подібних справах у світі, конфлікт вирішуватиме місцевий суд; наразі ведеться судовий розгляд.
Тим часом ми поговорили з кількома провідними міжнародними топ-менеджерами про проблему плагіату, яка поки що існує в телевізійній індустрії, а також про найкращі практики захисту прав на формат із їхнього власного досвіду.
Карлотта Россі Спенсер, керівник відділу придбання форматів у компанії Banijay, зазначає: «Формати захистити непросто. Одна з ключових причин — це те, що телевізійна індустрія орієнтується на тренди. До того ж, унікальної трансляції в будь-якому місці не завжди достатньо, щоб захистити формат від копіювання. Елементи можуть модифікувати, щоб ідею фактично не можна було вважати скопійованою.
Спробуємо надати розгорнуте пояснення. Індустрія моди використовує бази даних, місцевих шукачів, аналітиків для вивчення перспективних тенденцій. Телевізійна вчиняє так само. Ось чому на модних подіумах, як правило, з’являються однакові обов’язкові аксесуари або предмети одягу, а подібні формати — майже одночасно у різних частинах світу. Отже, правило номер один — мати найміцнішу структуру формату. Не має бути жодної незрозумілості, не має бути простору для інтерпретації. Формат має будуватися на чітких правилах, його фундаментальна структура має бути стійкою, непорушною».
Джонатан Туовінен, керівник міжнародного відділу компанії Rabbit Films, додає, що вони завжди спочатку реєструють формати у FRAPA перед запуском на міжнародному рівні: «Це один зі способів формалізувати програму як формат, а також непоганий запасний варіант у разі виникнення проблем пізніше. Також доцільно зберігати в архіві інформацію щодо всіх, кому ви надсилаєте ідеї шоу, з відповідними датами».
Пані Россі Спенсер погоджується: «Найкращий спосіб захистити формат — це зареєструвати його в місцевих організаціях, які захищають авторські права (якщо такі є). Також доцільно реєструвати формати у FRAPA».
Юлія Сумачова, генеральний продюсер «ВайТ Медіа», додає: «У Росії можна захистити окремі елементи формату: сценарій, музику, графіку, персонажів та дизайн, але не сам формат. Захист товарних знаків охоплює назву, а патентне законодавство — ноу-хау.
Як показує практика, проблема полягає в тому, що не існує точного визначення поняття «телевізійного формату». Ані національне, ані міжнародне законодавство не розглядають телевізійний формат як самостійний об’єкт інтелектуальної власності. Щоразу судді у відповідних інстанціях мають розглядати всю різноманітність суб’єктивних точок зору та виявляти, що саме означає формат у конкретному позові. Таким чином, судова практика потребує індивідуального підходу до кожної справи щодо телевізійних форматів, тоді як творці форматів та власники авторських прав, у свою чергу, розробляють позасудові методи захисту: вони укладають угоди про нерозголошення та ліцензування, використовують норми, що регулюють передачу ноу-хау (технічна сторона виробництва форматів), а також реєструють назви, логотипи, слогани як товарні знаки».
Саме тому ви можете транслювати програми в одній місцевості; за словами Россі Спенсер, «за структурою формату вони доволі різні, щоб задовольнити різноманітні потреби». Вона також вважає, що «обов’язково вийти в ефір першими, або, навіть якщо другими, то охопити ефір на ключовій території. Це призведе до того, що індустрія отримає відповідне повідомлення: ви перші, ваше шоу найвищого рівня, а кожен, хто прийде опісля, лише ... другий».
Окрім того, вона зазначає ще один важливий аспект: «Питання щодо того, де саме транслюється програма, як вона транслюється, також є делікатним. Деякі прем’єри ефектніші лише тому, що вони з’являються в ефірі в одній країні, а не в іншій. Вони обов’язково отримають більше уваги, будуть визнані «першими шоу» в ефірі, таким чином перетворюючи всі інші програми в тому ж ефірному просторі на копії. До того ж, після всього сказаного, завжди є місце для творчості. Можна вигадати шоу, які фактично співіснують в ефірному просторі, але є достатньо різними, щоб не вважатися однією і тією ж програмою».
«ВайТ Медіа» відчула цей феномен на власному досвіді, каже пані Сумачова: «У 2015 році Арбітражний суд Москви та 9-й ААС відмовили нам, як власникам авторських прав та творцям російської адаптації Your Face Sounds Familiar, у вимозі заборонити каналу-конкуренту випускати подібний проєкт із назвою «Точь-в-точь» через порушення авторських прав. Суди визнали сам факт використання концепції відповідачем, але потім зазначили, що, згідно з Цивільним кодексом, ідеї та концепції не захищено авторським правом».
Пан Туовінен погоджується, що складно відстежити відмінності між форматами, коли йдеться про юридичні аспекти: «Це, звичайно, більше питання інтерпретації, ніж факт, але копіювання назви шоу, логотипа чи будь-яких впізнаваних візуальних елементів досить легко визначити як порушення. Але створення подібного формату довести складно. Я б сказав, якщо конкретна телерадіомовна або продюсерська компанія транслює існуючий формат після рішення не купувати його, а зробити власний дуже схожий аналог, це теж можна було б вважати порушенням».
На думку Россі Спенсер, досі не існує чіткого підходу до таких ситуацій: «Гадаю, це насправді залежить від обставин — єдине правило не застосовується до всіх. Буває, що єдиний спосіб рухатися вперед — це судовий розгляд. Якщо одна програма є очевидною копією іншої, та „правопорушник“ не визнає цього, продовжує вести бізнес і оприлюднює неправдиві заяви, тоді юридичні процедури надають єдину можливість іти далі.
Загалом, наша індустрія базується на діловій етиці. Хоча багато програм виглядають схожими, судових розглядів мало. Найкращі практики разом із повагою — ключові в будь-якому бізнесі, а в нашому мають ще більше значення, бо наші продукти, себто програми, з’являються на національному телебаченні, платформах OTT, кабельних каналах і привертають увагу».
Сумачова, яка, за її словами, уважно стежить за справою в Україні, наголошує: «Ділова етика, безумовно, існує і працює. Я вважаю за краще діяти відкрито — правильно структуровані перемовини часто допомагають вирішити конфлікт поза судом. Ми всі чудово розуміємо: не існує законодавчих чи міжнародних важелів, які б стримували іноземних і навіть вітчизняних виробників від плагіату. У зв’язку з цим судова практика також досить неоднорідна. Можна навести багато прикладів, позитивних і негативних, коли в захисті формату було відмовлено».
У компанії Rabbit не стикалися з такими труднощами, каже Туовінен: «Нам пощастило — поки що жодних судових розглядів не було. Але всі шоу в каталозі форматів Rabbit уже виходили в ефір принаймні в одній країні до запуску на міжнародному рівні, тож у нас немає так званих паперових проблем. На мій погляд, індустрія форматів є здебільшого саморегульованою. Коли помічають, що шоу хтось копіює, зрештою, багато компаній відмовляться працювати з плагіаторами. А ще я вважаю, що плата за формат — невелика ціна за доступ до консультантів, експертів та посібника з виробництва. Тож завжди краще купувати оригінал!»
Сумачова додає: «Багато заходів можна вжити під час розробки, зйомок та впровадження формату. Експерти FRAPA надають досить повний перелік рекомендацій. Наприклад, кожен матеріал, пов’язаний із форматом, має містити дату створення та ім’я автора чи назву компанії. Також важливо під час перемовин із потенційними покупцями укласти угоду про нерозголошення інформації. А ще впровадження режиму комерційної таємниці всередині компанії — гарна ідея. Створення посібника формату, зйомки пілотного епізоду програми, укладення ліцензійної угоди — головні кроки на шляху максимального захисту продукту».
Источник – www.ceetv.net
