Контракти.ua

Денис Казанский, журналист

Вчера "Рейтинг" опубликовал результаты соцопроса, согласно которым лучшим президентом периода независимости Украины был назван Леонид Кучма. При этом двумя худшими президентами были названы Ющенко и Янукович, которые при Кучме возглавляли правительство и которым он фактически выписал путевку в политику. И это прекрасная история о том, что наш народ совершенно не способен выстраивать причинно-следственные связи.

Кучма является главным архитектором нынешней политической системы, которая, скорее всего, переживет своего создателя. Это он создал олигархат. Позволил окрепнуть и легализоваться криминальным кланам. За копейки раздал аферистам и поселковым бандитам металлургические и химические комбинаты, стоимостью в миллиарды долларов.

В книге Леонида Кучмы "После Майдана. Записки президента" (2006 год) есть такой абзац, который поразил меня до глубины души:

"Капитализма без капиталистов, без национальной буржуазии, в том числе крупной, не бывает. Но все 15 лет нашей независимости нас толкали на путь создания капитализма мелких лавочников, малого предпринимательства, капитализма без крупной национальной буржуазии. Как в Польше. Я говорил об этом не раз. Такая модель убийственна для Украины. Она убийственна даже с точки зрения структуры украинской экономики — её основу составляют промышленные гиганты...”

Этот отрывок лучше всего характеризует "лучшего президента в истории Украины" и уровень его понимания ситуации.

За период с 1992 по 2013 год "мелкие лавочники", увеличили свой ВВП в несколько раз, вступили в НАТО и ЕС, добились европейского уровня жизни. А ВВП в государстве "крепких хозяйственников" и "национальной буржуазии" за тот же период (войну не берем) вырос только на четверть. В итоге работники украинских "промышленных гигантов" отправились работать на польских "мелких лавочников" - и это один из главных итогов 10 лет бездарного правления Леонида Кучмы.

Геннадій Друзенко, громадський діяч

Останнє опитування «Рейтингу» спочатку викликало в мене враження, що хронічний український інфантилізм розродився черговим когнітивним дисонансом.

Як можна вважати кращими президентами України Кучму та Зеленського водночас? Перший - це доба повернення держави в життя українців. Держави як системи, яка генерує політичні рішення (правильні чи ні - інше питання) і вміє домагатись їхньої реалізації.

Зеленський - це доба роздержавлення українського суспільства, в якому на очах зникає кристалічна решітка влади. Коли олігархи можуть публічно зневажати «губернаторів», а мер слати куди подалі президента з його вітаннями від СБУ та МВС. Коли глава держави виставляє себе на посміховисько, зустрічаючи легалізовану контрабанду (бо з того «гуманітарного вантажу» ніхто не заплатив гривні податків до держскарбниці) для «Епіцентра».

Як можна любити водночас «багато держави» в житті громадян (символом чого стала доба Кучми) і «мало держави», присутність якої в суспільному житті тане на очах в епоху Зеленського?

Але раптом я зрозумів: українці напевно прагнуть обмежити втручання держави в їхнє життя небагатьма критичними сферами (безпека, оборона, правосуддя, інфраструктура, до певної міри - медицина та освіта), але в цих небагатьох сферах вони воліють бачити максимально ефективну державу, яка проводить послідовну та системну політику і головне має достатньо волі та ресурсів, аби втілювати свою політику в життя.

Якщо образно, то це як поміняти старий іржавий мерседес на новий велосипед. Комфорту стає набагато менше, але ти можеш бути певен, що коли ти крутиш педалі, твій байк їде, а не розвалюється на ходу.

Радикальне зменшення втручання держави в суспільне життя за умови так самого радикального збільшення ефективності цього втручання - от формула української революції.

Петро Охотін, політтехнолог

Сьогодні багато хто шокований соціологією, яку опублікувала Соціологічна група Рейтинг. Мовляв, як це так: 20% респодентів вважає найкращим президентом Кучму, а 16% - Зеленського. 13% - Кравчука, а 12% - Порошенка. 9% - Януковича і 6% - Ющенка.

Думаю, тут усе просто. По-перше, чим більше ми зачаровані, тим важче розчаровуватися. Тому Ющенко так і відстав: завищені очікування були розбиті об реальність. Щодо Кучми теж зрозуміло - ішло зростання. І була віра в прогрес. І з Зеленським усе ясно: поки є фльор того, що "боярє погані завжди".

У той же час актуальним є питання як оцінювати президентів у експертному середовищі. На мою думку, тут усе просто.

А). Зростання купівельної спроможності населення (Purchaseing Power) - люди можуть витрачати не лише на їжу, одяг і житло.. З цим прямо пов'язаними є зростання реальних розмірів зарплат і пенсій.

Б). Зростання капіталізації нерухомості. Якщо країна розвивається і є привабливою, то ціни на нерухомість, принаймні, у столиці зростатимуть.

В). Соціальна та економічна доступність послуг: наприклад, мало того, що людина з інвалідністю може дозволити собі купити набір ліків, вона має ще й фізично мати змогу дійти до аптеки. Мало того, що на районі відкрився дитсадок, потрібно, щоб батьки мали можливість платити за нього.

Г). Середній вік життя для чоловіків і жінок.

Д). Відчуття того, що ситуація в країні йде у правильному напрямку (заміряється з соціології).

Е) Зростання індексу культурного та креативного потенціалу.

Є). Баланс вищеназваних показників у розрізі регіонів України. Якщо середня зарплата у Києві - 17 990 тисяч гривень, у Вінницькій області 9681 гривня, а на Тернопільщині - 8646, то це означає саме такі цифри. Такий розрив регулюється зонуванням територій, ревіталізацією та іншими інструментами.

Ось власне за такими сімома інструментами я би аналізував успішність президентів. А яка ваша думка?

У дослідженні Рейтингу щодо року Зеленського чи не найбільше питань викликав цей слайд. Особливо він обурив прихильників Петра Порошенка. Розберемося.

Щодо Зеленського і його "відсотків". Володимир Олександрович ще не закінчив свою каденцію, отже результат є зафіксованим на даний час. Знову ж: Зеленський у рейтингах ніби падає, а ось у порівнянні з минулорічними виборами навіть виріс: за результатом першого туру виборів 2019 року він узяв 30,24%. За результатами дослідження, зараз його рейтинг - 39,3% серед тих, хто піде голосувати і визначився із симпатією. Іншими словами, навіть через рік роботи він є переможцем серед всіх потенційних кандидатів.

Про Петра Олексійовича. "Як же так, Кучму люблять більше, ніж Порошенка?" Так, скажу я. Проте Порошенка згадують більш позитивно, ніж Януковича та Ющенка, який привів до обрання Віктора Федоровича. На мою думку, є декілька факторів, які на це впливають.

1. Різниця між "бути і здаватися". З одного боку, великий патріот і гетьман. З іншого - загравання з Віктором Медведчуком (купівля каналів, інформація ЗМІ про контроль кума Путіна над ринком газу для заправок), СвинарчукГейт і син у футболці "Russia", який потім засвітився на концерті Фейса. Такі провали потрапляли в інформаційне поле, які Порошенко з Гринівим самі і рили.

До речі, щодо українських моряків у мене питань до Порошенка немає. На мою думку, основною мотивацією Президента було відстрочити дату виборів. Проте станом на 2018 рік він був Головнокомандувачем, отже міг прийняти рішення на основі свого бачення ситуації. Нагадаю: військова служба це робота напряму пов'язана з ризиком.

2. "Банкопад" і велика кількість людей, які втратили заощадження.

Нагадаю, серед грошей, які тоді згоріли були і кошти Фундації Богдана Гаврилишина, які зберігалися в комунальному банку "Хрещатик". Підприємства олігархів були попереджені про ліквідацію банку та вивели гроші. Серед банків були і такі як "Фінанси і кредит" Жеваго чи "VAB" Бахматюка. Залишимо за дужками політику Гонтаревої-Яресько, візьмемо лише електоральні висновки: тисячі людей не змогли отримати зарплати та втратили заощадження. Це теж відбилося на згадках про Петра Порошенка. Напевно, як криза 2008 на Ющенку і розпад СРСР на Кравчуку.

3. Зрада Революції Гідності. Ми можемо згадувати Зеленському Венедіктову чи Портнова, але будемо чесними: у 2014-2019 році розслідувати злочини Майдану було більш реально. Про те, що суди чинили супротив я сумніваюся: про Кононенка-Грановського не писав лише ледачий. У мене немає фактів не за, ні проти. Однак думайТЕ.

Таким чином, Президент Порошенко у 2019 був Президентом розчарування, а Зеленський у 2020 році залишається Президентом надії. Принаймні, для 39,3%.

Поки що даніз соцопитування пояснюються дуже логічно.

Валерій Пекар, громадський діяч

Президент Кучма асоціюється у більшості населення з тривалим періодом стабільності, а саме на це є запит у переважної більшості українців. На дві його каденції не припали ні великі катастрофи, ні великі громадські протистояння. Історія Георгія Гонгадзе зачепила меншість громадян, і ще менше брали участь у різноманітних антикучмівських акціях. Леонід Данилович вдало зіграв роль доброго батька, найбільш популярний в Україні архетип влади.

Натомість президент Порошенко асоціюється у багатьох із війною, падінням курсу гривні та іншими негараздами. Які до того ж сталися порівняно нещодавно, пам'ять ще жива.

Президента Зеленського не коментую -- ранувато оцінювати його остаточний внесок. Слово "остаточний" повторюю для тих, хто не зміг його прочитати з першого разу.