Іконостаси за десятки тисяч баксів, коли за храмом туалет – дірка в дошках. Навіщо цей кіч?
Віктор Мартиненко, священик: Попередній мій допис спровокував широку дискусію. Чесно сказати, я цьому радий. Я не про особистості чи гасла на кшталт "геть попів", я про речі серйозніші. Як ви замітили, я не говорю про маєтки чи машини, а про речі суто церковні – різи, хрести.
Зрозуміло, що справа не лише у владиці Павлі – проблема набагато ширша. Просто він має доступ до великих ресурсів, хто має менші ресурси – шиють трошки скромніші ризи – але мріють про такі як у Павла))
Впевнений, нам треба в корені поміняти свій погляд на такі речі. У 21 столітті дивно виглядає уся ця естетика циганських баронів або халата улюбленої жінки хана.
Мені заперечать, мовляв це – наша православна традиція. – Не традиція, а застарілі форми і вони віджили своє, їм місце у музеї. Ми ж не оздоблюємо автомобілі чи смартфони у стилі бароко? Тож і церковна богослужбова естетика повинна бути сучасною, простішою, бо ця середньовічна азіатчина вже не сприймається суспільством.
Хіба не можна з простої, не вичурно-коштовної тканини пошити ризу, і в простій панагії, без смішних шапок ціною в джип, служити Слову? Невже слава Божа від того применьшиться?
Для мене прикладом у цьому є Західна Церква у останні роки, і, зокрема, папа Франциск. Нажаль, ми в цьому безнадійно відстали.
Я, чесно, не розумію тієї кічової естетики. Я не розумію, навіщо в кожному селі ці безобразні "золоті" куполи. Хоча і справжніх золотих не розумію. Навіщо оклад Євангелія ціною з кількадесятрічну пенсію старушки-парафіянки? Вам не здається, що Євангелісти перевертаються у мощовиках?
До речі, про мощовики. Балдахін над мощами блаженної Матрони коштує міліон доларів, при тому, що сама блаженна, будучі інвалідом півжиття провела на брудному рядні. І зараз тисячі людей живуть на таких ряднах.
Іконостаси за десятки тисяч баксів, коли за храмом туалет – дірка в дошках. Ой, зараз, скажуть що я бездуховний, а але я щиро переконаний, що не можна ставити золоті куполи та іконостаси, коли немає теплого, зручного і чистого туалету для парафіян.
Завжди кажу колегам: часи змінилися, нашу субкультуру не розуміють! Наша "цветовая дифиффренциация штанов", чи то нагород, смішна для сучасної людини. Які цяцьки не були б на попові, якщо він не зв'яже двох слів – його не сприймають.
Нарядами нікого не здивуєш, але гірше – відвернеш від Христа.
От такі думки...
І ще – загадав собі таке великоднє бажання. – Щоб ієрархи усіх юрисдикцій, за кілька днів, збираючись на великодню службу, подумали, що багато сімей, які будуть дивитися їхні трансляції, витратили на страви у кошик чи не останні свої заощадження, і подумавши про це, сховали свої пасхальні обновки у шафу. До кращих часів)
Автор: Віктор Мартиненко
