Колапс Другої Української республіки та час українського де Голля
Геннадій Друзенко: Сьогодні, прощаючись зі своїми студентами перед початком весняних канікул, які через карантин затягнуться невідомо наскільки, професор Девід Вільямс, напевно наймудріша та найглибша людина, яку я зустрів на своєму життєвому шляху, сказав: «Коли ми зустрінемось знову, будь то через три тижні чи через три місяці, ми зустрінемось у світі радикально відмінному від того, в якому ми зараз розстаємось».
Девід – один з провідних конституціоналістів США. Колишній кращий студент-правник Гарварда. Але він точно не академічний книжник. Він тривалий час був у списку ворогів Бірмійської хунти. Він потай перетинав кордони цієї країни у джунглях і жив разом з повстанцями у гірських селищах. Його намагався корумпувати держдеп, але він не зрадив своїх азійських друзів…
Але навіть попри всі ці характеристики, можна легковажити словами американського професора. Рафіновані інтелектуали наразі не в моді в Україні. Тому процитую Емануеля Макрона, який вчора назвав коронавірус «найбільш серйозною кризою, з якою Франція стикнулась у сфері охорони здоров’я за століття». Його британський візаві прем’єр-міністр Борис Джонсон кількома годинами раніше дав схожу оцінку: «Це найбільший виклик в сфері охорони здоров’я для нашого покоління. На жаль, ще багато британців передчасно втратять своїх рідних».
За останні дні коронавірус виявили у двох американських сенаторів, іспанської міністерки, радника аятоли Хаменеї, Тома Хенкса та його жінки, дружини канадського прем’єра Джастіна Трюдо, помічника президента Бразилії, який разом із своїм босом на днях обідав разом з Дональдом Трампом. І нехай ніхто не обманюється начебто низькою летальністю хвороби. Показник в 3,4%, який декларує ВООЗ, говорить радше про ефективність драконівських заходів, які запровадив Китай, а не про безпечність коронавірусу. В Італії смертність на сьогодні вдвічі вища і складає 6,6%. Кожен може переконатись сам, перейшовши за посиланням, яке показує розповсюдження пандемії по світу: https://www.arcgis.com/apps/opsdashboard/index.html…
Але справа навіть не у порівняно високій летальності та легкості розповсюдження коронавірусу, поєднання яких і робить його особливо небезпечним. Страх і паніка почали де гуманізму вати світ, вбивати людське у людях. В Британії вже звернули щелепу китайцю тільки за те, що він китаєць. Греки вже починають ставитись до таборів близькосхідних мігрантів як до лепрозоріїв. Але всіх переплюнув Трамп, який без жодних консультацій з європейськими партнерами одноосібним рішенням заборонив на 30 днів в’їзд до США з країн Шенгенської зони. Після чого ринки рухнули. Мас-медіа вже охрестили вчорашню промову американського президента найдорожчою в світі, оскільки в її перебігу власники акцій публічних компаній встигли втратили десятки мільярдів доларів.
Є велика спокуса замість боротися зі страшною хворобою, почати шукати цапа-відбувайла. На жаль, це саме та стратегія, яку обрав Трамп. Бо ринки не вміють боротися з епідеміями. І на сьогодні США рятує головним чином децентралізація влади, коли губернатор штату Нью-Йорк може задіяти національну гвардію, аби ізолювати Нью-Рошелл, де спалахнуло одне з вогнищ хвороби, а мер Нью-Йорка запровадити у місті надзвичайний стан своїм одноосібним рішенням, не чекаючи на Білий дім. Тому я не здивуюсь, якщо коронавірус зробить соціаліста Берні Сандерса наступним президентом США, як Велика депресія зробила національним героєм неймовірного лівого за мірками 1920-х років Франкліна Делано Рузвельта. Але це трапиться пізніше, а сьогодні президент наймогутнішої держави світу наче проголошує: віднині жодної солідарності – кожен сам за себе. І це дуже загрозливий месседж для України.
Особливо в час, коли ЗЕ-влада валиться на очах. Остракізм з елементами фізичного насильства, якому ветерани «Азова» піддали Сівохо – яскраве тому підтвердження. Ви можете уявити, щоби так повелись з другом Кучми, Януковича, Порошенка чи навіть Ющенка?! Розпластаний на підлозі друг президента та радник секретаря РНБОУ – чудовий символ колапсу держави Україна. Аваков знову демонструє Зеленському, хто насправді в Україні головний. Захочу – захищу, а не захочу – повториш пірует свого друга.
І в цьому вакуумі влади ми стрімко наближаємось до трагічної межі, коли українці постануть перед французьким вибором 80-літньої давності - змушені будуть обирати між Петеном і де Голлем. Роль Петена зарезервована за Аваковим. Французький маршал також воював з німцями під час Першої світової, був героєм «Верденської м’ясорубки» і навіть головнокомандувачем французької армії. Через 21 рік після підписання Версальського договору, який зафіксував перемогу французької зброї над німецькою, саме маршал Петен, останній прем’єр легітимного уряду ІІІ Республіки і перший та останній очільник маріонеткової Французької держави, став символом колабораціонізму з нацистською Німеччиною. Арсен Павлович теж встиг повоювати з росіянами у 2014-15 роках, але це, схоже, ніяк не заважає йому претендувати на роль українського Петена. Після того, як друга українська республіка розлетиться на друзки під ударами хвиль глобального шторму.
А от роль українського де Голля наразі вакантна. Бо де голлів (втім, як і ататюрків, пілсудських, франко тощо) не обирають і не уповноважують – вони самі приходять і беруть владу, коли держава стоїть на межі колапсу чи навіть (як у випадку Франції) за цією межею. У «Мемуарах надії» найвидатніший француз ХХ століття, полковник, який кинув виклик маршалу, напише слова, що мають стати керівництвом до дії для будь-якого українського патріота: «18 червня 1940 року, відгукуючись на заклики своєї Батьківщини, позбавлений будь-якого шансу на порятунок своєї душі і честі, де Голль, один, нікому не відомий, мав взяти на себе відповідальність за Францію». І він узяв. Попри те, що його ініціатива здавалась на початках абсолютно безнадійною авантюрою: «Спочатку я був ніким… У Франції – нікого, хто міг би за мене ручатися, і не був відомим у країні. За кордоном – ніякої довіри до мене і жодного виправдання моїй діяльності». І тим не менш саме де Голль створив «Вільну Францію» і врятував не тільки честь країни, а її місце серед великих держав.
Україна наближається до такого самого рубікону. Відритим залишається лише питання: який український полковник наважиться кинути виклик майже всемогутньому міністру внутрішніх справ (бо очевидно, що кидати виклик паяцам при владі нижче честі будь-якого притомного офіцера).
Чекати вже недовго.
Фото © Сергій Руденко
Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист та громадський активіст
