Агнешка Голланд: “Брехня призводить до таких трагедій як Друга світова війна, Голокост або сталінські чистки”
Фільм “Ціна правди” вийшов у наш прокат як український, брав участь у Днях Британського кіно як британський, а в Польщі визнаний найкращою національною картиною на кінофестивалі у Гдині. І кожного разу це відповідає дійсності: в роботі над фільмом об'єдналися різні країни. Проект “Ціна правди”, тоді ще із робочою назвою “Гарет Джонс”, став одним із переможців пітчингу Держкіно та Польського кіноінституту. У його виробництві також задіяні британська та канадська сторона.
В головних ролях — британські актори Джеймс Нортон, Ванесса Кірбі та американець Пітер Сарсгаард. У другорядних — наші співвітчизники на чолі з Олегом Драчом, а режисерка — знана полька, голова правління Європейської кіноакадемії Агнешка Голланд.
На покази в Росії творці фільму не розраховують, а от в Україні планують охопити максимально широку аудиторію: після кінопрокату, вже наступного року, “Ціну правди” побачать телеглядачі — медіа партнером фільму стала “Медіа Група Україна”.
Про фільм, актуальність його теми та реакцію глядачів у різних країнах Агнешка Голланд розповіла в інтерв'ю “Контрактам”.
- Перш за все хочу подякувати за вашу увагу до такою болючої для українського народу теми як Голодомор — до недавнього часу вона розглядалась на локальному рівні, а тепер звучить у світовому контексті.
Ця драматична тема має переосмислюватися в тому числі і за допомогою кіно. Є десятки фільмів про Холокост. І кожен оповідає про ту саму тему з іншої перспективи. Теж саме про таку трагедію як Голодомор — фільмів може бути багато і вони будуть оповідати про це по-різному. Моя перспектива погляду — розказати про те, що такий страшний досвід людства перебреханий та забутий. І про те, що це означає для сьогоднішньої політики та сьогоднішніх часів.
- У фільмі задіяні британські актори — чи знали вони про свого співвітчизника, який оповідав світу правду про злочини Сталіна?
Актори нічого не знали про Гарета Джонса. На жаль, він є практично незнаним у себе на батьківщині. Але фільм демонструє його справи, і сподіваюсь, Гарет Джонс, поступово ввійде до пантеону героїв, можливо в його рідному місті з”явиться вулиця на його честь, а для багатьох журналістів у різних країнах він стане прикладом... Хотіла б в це вірити. Перед журналістикою і у вас, і в Польщі, і в усьому світі багато викликів. З одного боку, журналістика сьогодні певним чином скомпрометована — все на продаж, обслуговуються комерційні, політичні чи ідеологічні запити. З іншого боку — ЗМІ бідні, інтернет “проковтує” їх. І нерідко журналісти взагалі не знають, чи є важливим те, що вони роблять. Але виходить так, що об”єктивна розслідувальна журналістика необхідна як тоді, так і тепер. Вона вимагає геройства, але саме в її силах змінити бачення світу на ті чи інші події. Адже ми і до сьогодні маємо справу з маніпуляціями, fakenews, пропагандою, підступом політиків.
На світлині: Виконавець головної ролі британський актор Джеймс Нортон
- У фільмі немає польської лінії в сюжеті. Як його сприйняли у вас на батьківщині?
- Реакція було хороша. У мене було багато зустрічей: цей фільм у певній мірі освітній, на його тему добре виходить поговорити, і дискусії після показів були дуже змістовні. Про фільм багато писали у польських ЗМІ. Важливо, що людям відкривалось щось невідоме до цього. І цього року до дня Голодомору, всі головні медіа у Польщі вийшли з матеріалами про цю трагедію. Ніколи не було такої кількості публікацій, це сталося вперше.
Звичайно, цьому сприяла і книжка Ен Епелбаум (в українському перекладі вона вийшла як “Червоний голод. Війна Сталіна проти України”, - ред), але кіно все ж охоплює більшу аудиторію ніж книга: це десятки тисяч глядачів плюс безліч публікацій про нього у медіа. І просування знання про Голодомор та інші комуністичні злочини як частину людської історії, для мене є дуже важливим.
- А яка реакція британців? Адже конформізм тогочасних британських політиків показаний з усією відвертістю.
- У великому прокаті фільм там стартує у лютому. Поки було лише два покази в Лондоні, а після них — цікаві тексти в Guardian та The Observer. Я думаю, це не останні публікації.
А от американці були більше стриманими. Їм важко сприйняти, що чорним характером фільму є кореспондент New York Times Волтер Дюранті. В сучасній політичній ситуації в США суспільство поляризоване і дехто відчуває, що New York Times треба боронити. Так влаштований світ: люди готові йти на компроміс із правдою, щоб підтримати те, що їм здається кращим або більш важливим. І це призводить до брехні. А брехня — до таких прикрих речей як Друга світова війна, Голокост або сталінські чистки.
В будь-якому разі, англо-саксонський світ завжди був все ж більш антикомуністичним. Цікавіша для мене реакція французів чи італійців, серед яких зустрічається ностальгія за комунізмом. У Франції фільм виходить у прокат у березні, подивимось, яка розгорнеться дискусія.
На світлині: На прем'єрі фільму "Ціна правди" у кінотеатрі "Київська Русь"
- Зараз Польща переживає реорганізацію кіногалузі. Ліквідується студія TOR на чолі із Зануссі, а разом з нею Студія документальних, анімаційних фільмів та інші. Нібито на їхній базі буде створене нове об”єднання продакшенів. Яка мета цих змін і як це впливатиме на вас та ваших колег?
Для мене таємниця, що хочуть досягти цією реформою. Тому я і мої колеги побоюємось її результатів. За попередньої каденції влади, реформи, проведені, наприклад, в музейній, театральній сфері, стосовно культурних інституцій, замість того, щоб покращити стан речей, призводили до хаосу та некомпетенції. Тому, на жаль, очікування найгірші. Якщо публічні гроші в руках влади, яка вважає, що тільки вона може самочинно вирішувати, кому їх давати, а кому ні, — це небезпечно.
- А без державної підтримки знімати кіно неможливо?
В такій країні як Польща — ні. Але треба розуміти, що мова все ж про публічні гроші, а не державні. На жаль, можновладці трактують публічні гроші як свої власні. Забуваючи, що перемога на виборах не дає право вирішувати все одоосібно. У демократичних суспільствах так не повинно бути, але, на жаль, все частіше ми бачимо, що в багатьох країнах влада розуміє демократію лише як простий диктат більшості.
Бесіду вела Ярослава Наумова
