Ярослава Кравченко: «Для мене важливо, щоб суспільство розвивалось, не табуюючи ті чи інші формати стосунків…»
«Дикий театр» не перестає радувати глядачів цікавими прем’єрами. Ось і 7-го червня на сцені київської Малої Опери (біля ст. м. «Лук’янівська») на вас чекатиме постановка «Поліамори» молодого режисера Максима Булгакова за п’єсою вже відомого своїми гостросоціальними іронічними творами драматурга з Херсону - Наталії Блок.
Спектакль вражає своєю сміливістю, навіть за достатньо лаконічних прийомів оформлення сцени та завдяки відеопроекціям – цим краще підкреслюється емоційна гра акторів.
Я не хотіла би приводити тут спойлер п’єси, щоб зберігалася інтрига, щоб вам було цікаво відвідати цей спектакль. Поліаморія – це поняття про те, що чоловік або жінка можуть любити одразу кількох людей. Не обов’язково з усіма будуть сексуальні стосунки – поліаморія, зазвичай – це не про різноманітні сексуальні стосунки, а саме про любов. Яка може мати різні форми: платонічні, дружні, духовні (Любов-Агапе) й, звісно, сексуальні теж.
Ми трохи поспілкувалися з Ярославою Кравченко, головним продюсером «Дикого театру», людина, яка створила нетривіальний «Дикий театр» як альтернативний формат академічному театру в сучасній Україні:
- Ярославо, як ви самі ставитеся до теми поліаморії в сучасному світі? От мені, наприклад, здається, що надалі людство розвиватиметься саме в цьому напрямку. Люди, нарешті, зрозуміють, що слід любити одне одного, що в цьому світі немає місця ревнощам, дрібним з’ясуванням стосунків тощо.
- Формат стосунків – це особистий вибір кожного. Поліаморні стосунки - це не новина для суспільства, головне питання сучасного світу – це поняття норми. Для мене важливо, щоб суспільство розвивалось, не табуюючи ті чи інші формати стосунків. Щоб в їх побудові – домінував чесний вибір кожного. Багато людей проживають своє життя «як прийнято», «як треба», «як батьки жили, так і я буду», не дозволяючи собі бути собою. Поліаморність чи моногамність, гомосексуальість чи асексуальність – це все прийнятно.
- Я так розумію, що через економічне навантаження ви передали сцену 6 у керування Довженко-Центру?
- Сцена 6 – це прекрасний проект, який продовжує жити, і став майданчиком для багатьох хороших проектів. Це – найголовніше. Я радію, що взяла участь в його створенні. А ще Сцена 6 – це другий в Києві (окрім Театру на подолі) новий театральний майданчик, побудований за усі роки незалежності
- Але чи не шукаєте ви зараз якусь іншу постійну сценічну площадку?
- «Дикий театр» створювався в режимі «мандрівного театру», ми весь час, скільки існуємо, кочували зі сцени на сцену. Продовжуємо в тому ж режимі.
- Чи не пропонує вам співпрацю, наприклад, Стас Жирков, який нещодавно очолив Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра?
- Наш головний режисер Максим Голенко скоро матиме постановку на сцені театру на Лівому березі. Про інстутуційну співпрацю поки мова не йде.
- Якими ви бачите перспективи розвитку сучасного театру в Україні?
- Український Театр розвивається, рухається, нагоджується – і це гарний, позитивний процес. Ці зміни виникають і завдяки театральній реформі, і завдяки Українському культурному фонду, і завдяки створенню конкурентного середовища. Одна з моїх мрій – створення продукту, що буде конкурентноспроможний на міжнародній арені.
Спілкувалася: Анна Лобановська, мистецтвознавець. Член НСТДУ
Фотограф: Олексій Товпига
