Контракти.ua

3435  —  15.01.17
Шок. Сенсація. Він тільки написав цей текст і… 18+
Шок. Сенсація. Він тільки написав цей текст і… 18+

Світ звар’ював, і це не новина. Новиною є радше те, що багато людей дізналися про це тільки тепер, хоча самі вар’юють із ним в такт уже не перший день.

В найскладніші моменти нерідко виникає бажання піддатися загальній ейфорії, продатися богам, котрі ділять усе суще на біле та чорне, трансцендентне й іманентне, добре та зле. Здатись на поталу діалектики та стати її глашатаєм. Кинутись в обійми екстремумів та палких істерик, податися на маргінеси, лиш би не мати ніяких сумнівів і не мучитися постійно од необхідности вибору. Не відати про всі ці відтінки сірого (хоча про книжку з подібною назвою краще дійсно не відати), про палітру напівтонів та хроматизм. Не мати ніколи сумнівів у своїй правоті. Знати, за кого голосуватимеш ще задовго до початку виборів, не співставляти факти й не обмірковувати потенційні наслідки, не намагатися розібратися в ситуації. Не піддавати усе це сумнівам. Піддаватися чужій силі і власним слабостям. Податися куди подалі од цієї сумнівности.

Так і кортить часом зірватися й розпочинати усі пости в соцмеражах та есеї словами: «Тільки дебілові незрозуміло, що», «Однозначно», «Це видно, як Божий день», «Таке розуміють навіть малі діти» й постійно постулювати цю очевидність, на всі боки бризкати непробивною певністю, не розбираючись в ситуації, стверджувати єдиновірну думку, звісно, власну, й проповідувати її як релігію, оголошуючи усі відхилення од неї сектантством та єрессю. Заснувати для цього власну секту. Потім заснувати іншу й натравити її на попередню, учасників котрої наректи відступниками. Після того повернутися в лоно конформізму й оголосити полювання на відьом, заодно висунувши свою кандидатуру на посаду президента.

Але далі за кортіння справа не дуже заходить, бо неодмінно наступають сумніви. Сумніви, що так буде легше і краще. Що так не втратиш своєї сумнівности, а з нею мислення, а отже, відчуття власного існування. Крім того не довідаєшся й долі правди, на котру тією непевністю і полюєш.

Місце правди, здебільшого, десь посередині. Але середина – се місце перетину двох маргінесів. Тому без маргінесів не обійтися, хоча маргіналів деяких дуже часто варто обходити, особливо увагою.

При цьому середина – се місце концентрації найбільшої непевности. Локалізація підвалин картезіанства. Усіх сумнівних слів: «майже», «напевно», «мабуть», «либонь», «може», «здається», «вірогідно», «ймовірно», «здебільшого», «переважно», «сливе», «сумнівно», «ніби» etc. Різних ступенів сумніву й вірогідности. Критичного ставлення до промовленого. Місце скупчення обережности. Щось посереднє, за чим не тягнуться й що вважають за слабкість. Чому не ймуть віри, бо правда наче мусить бути найбільш певною. Йти напролом. Відкривати двері ногою, а не плутатись, ніби злочинець в своїх показаннях. Добро ж мусить бути з кулаками. А як заповідає старий бородатий анекдот: «Щоб перемогло добро – треба, аби зібралися всі хороші і вбили всіх поганих».

***

«Не сумнівайся, – шепоче світ, – бо нарешті й до вас добралася епоха маскультного «Ask for more». А це не місце для сумнівів. Це час завищених очікувань. Надмірних запитів. Пошуку ідеалів серед неідеальних. Творення собі кумирів. Пошук вождів. Прагнення довести все до позірної досконалости. Доба фотошопу, салонів краси та пластичної хірургії.

«Прагни більшого», – кричить зі всіх екранів тобі ця доба. Їбаш невпинно. Тримай вдома більше готівки за всіх. Візьми 34 земельні ділянки. Купи 12 дорожезних годинників. Працюй більше над своїм тілом. Не будь як лох. Поглянь на качка із твого спортзалу. Глянь на нардепів. Хто ти на їхньому тлі? Невже ти не чув про наймоднішу дієту? Невже не пробував збільшити член? Не купив ще засобу для надпотенції? Чому ти досі не заклала силікон в усі стратегічно важливі об’єкти? Чому досі не на енергетиках? Для кого ж придумали citius, altius, fortius? Де твій змагальний дух?

Але це вірно й для протилежного: «Вимагай більшого» за ті самі гроші (від того все це перемішування стилів та жанрів, уся конвергентність медіа, мультитаскність та смартфонність чи то ґаджетність, епоха ментального смузі, котру хочеться розбачити). Вимагай більшого від інших. Очікуй більше, ніж можеш віддати та взяти. Не йди на поступки, поки не виконають твої вимоги. Поводься як терорист.

Вдавай ідеальність, імітуй надідеальність, вдавай найнадідеальність! Не пробачай неідеальности іншим. Ніякого права на ваду, жодного права на помилку. Все або нічого, бо «Impossible is nothing». Це ж епоха супергероїв та мотиваційних відео. Пробачати можна тільки кумирам, навіть, якщо вони виродки, головне, аби виродками були ідеальними і бажано, щоб засвітилися в мотиваційних відео. Тоді все пробачається.

Од цих захцянок, од цих завищених запитів, до влади якраз приходять останні, ті, хто обіцяє дати більше. Од того хвиля популізму котиться від материка до материка. Її крикуни обіцяють «підняти з колін» чи зробити «great again», але кожного разу вони підвищують ставки. Од того так лізуть зі всіх дір букмекерські контори, котрі грають роль можливости заробітку (а насправді втрати не тільки грошей, а й поваги, статусу і всього іншого), і адреналін підіймають так, що з вух вилазить те смузі.

Бо «Ask for more» – це ще й про хліб і видовища. Запит на непомірне «ще». На збільшення дози. Тому там, де втамовано голод – будь-яка трапеза перетворюється на обжировисько, аби відчувати щось нове, щось більше, ніж просто смак. Од того культ їжі, культ підсилювачів смаку та ароматизаторів. Культ кулінарних шоу та шоу, де жертви кулінарних шоу зганяють вагу. Од того наступна доба оголосила тій заперечення, культ здорової їжі, котру вживають напоказ і котрою тероризують інших, аби не сидіти на тому самим. Мучтесь із нами. Але це неодмінно мусить відбуватися в рамках культу. Без культу ніяк.

Насичення розвагами так само потребує нових відчуттів. Од того потрібно, щоб зростали апетити аудиторії. Щоб вона ловила себе на гачок, підсаджувалася на голку, була готовою на все заради дози. Тоді її можна брати тепленькою.

Замість розбавляння, чергування повсякдення й веселощів, світ обирає кожен день як свято, не розуміючи, що цим або підсаджує себе на постійне збільшення дози розваг, або до перетворення святковости в повсякдення, чим нівелює саму ідею свята як неординарної події. Життя як карнавал. Смерть як карнавал. Тільки карнавал не як карнавал, він мусить бути чимсь більшим.

Больовий поріг притуплюється. Емпатія редукується. Для всього потрібне збільшення дози: щоб пробити на сльозу, налякати, змусити людину поворухнутися заради шеру чи хоча б лайку. Для всього цього необхідно ввести її в шок, викликати емоції, розблокувати сльозові канали, вибити лайно. Тому медіа сенсибілізуються. Напихаються під зав’язку несумнівними словами: «страхітливо», «неймовірно», «шок», «катастрофічно», «загрозливо», «гарантовано», «жорстоко», «підірвав мережу», «18+», «секс», «сенсація» etc. Показують крупним планом рештки тіл. Наганяють саспенс, залишають інтригу, котра має тримати ще після розв’язки, аби можна було зняти 4 сиквели до сиквелу і 2 тізери, навіть, якщо мова про прості новини. Мислити треба серіями та сезонами.

Од того нашарування неправдивости, фейкової ідеальности, од купи ідіотизму, котрий нуртує довкола виникає запит на прямолінійність. Забагато затамованого непромовленого. Його задовольняють ті ж самі популісти, бо прямолінійність потрібна позірна. Так само розважальна. Пост-правдива. Аби рубати правду-матку тільки з екрану, а в житті робити наперекір промовленому. Аби критикувати систему в рамках самої системи або в надії стати цією самою системою. Аби казати правду так, щоб самої правди не сказати.

Найпевніш постульована «правда» нагадує пропаганду. Вона ніби кричить: «Тільки не сумнівайтеся. Вірте на слово». І одразу хочеться шукати, в чому ж тебе намагаються кинути й намахати.

Не дарма Мішель Монтень у своїх «Пробах» чотири століття тому писав: «Починаєш ставитися із нехіттю до речей правдоподібних, коли хтось видає їх за щось непохитне. Я люблю слова, що пом’якшують і злагоджують сміливість наших тверджень: може бути, цілком, імовірно, трохи, кажуть, я думаю і тому подібне» (пер. Анатоля Перепаді).

Тому «плинні часи» – це доба усього поміркованого, зваженого, либоньного. Час золотої середини, межових понять, шансу для аутсайдерів та андердоґів: Центральної Європи, малих міст, пограниччя, короткої прози, сіризни, демократії, гуманізму. Всього того, що довгий період було упослідженим. Вважалося несерйозним. Незрілим. Надто посереднім.

Особливо воно не сприймається зараз. В таку добу найпевніше чуються радикальні популісти, хижаки. Вони відчувають її крихкість. Намацують слабкі місця й розривають світ на шматки, бо кожен згрібає ковдру, «ґраб іт бай зе пуссі» і тягне на себе зі своїх маргінесів, бо кожен хоче урвати шматок, не думаючи про наслідки. Наслідки ж для тих, хто сумнівається, для слабаків. А їм, хижакам, потрібен результат. Картинка. Все інше – потім.

«Щоб відчувати цей світ і по-справжньому впевнено триматись у ньому, треба постійно трохи вагатися і виявляти гнучкість» (пер. Олекси Логвиненка), – писав Роберт Вальзер в своєму «Розбійнику». Щоб зберегти цей світ, додам вже од себе, треба триматись середини, аби він не перевернувся од зміщення центру ваги в бік маргінесів і не струснув усіх мешканців, як остогидлих ґедзів. Ставати точкою опори та точкою опору всьому «однозначному» та «безапеляційному». При цьому зберігати здорову сумнівність. Навіть щодо власних поглядів. Особливо щодо власних поглядів та непохитних постулатів.

В складні часи все загострюється, норовить піддатися загальному трендові божевілля, тому навіть те, що в повсякденні здається критичністю, під тиском обставин змінює своє обличчя. Так подібно до того, як в полібіївськім розумінні демократія вироджується в охлократію, так поміркованість мімікріє в індиферентність, сумнівність в нерішучість, ощадливість в скупість, гнучкість в пристосуванство, золота середина в ніякість. Іноді ж вони не загострюють власні риси, а норовлять їх зректися, бажають перекинутися на щось протилежне, компенсувати собі неотримане, тому помірність трансформується в зажерливість, сумнівність – в мегаломанію, сірість демократії в надмірну барвистість популізму.

Власне, такі втечі найкраще означують сенс доби, бо чим більше роздувається пиха й чванливість категоричности, тим сильніше проступає за нею тінь непевности. З-під однозначности стирчать вуха обмежених знань. Мегаломанія не залишає місця для сумнівів щодо меншовартости, неприйняття себе, власних комплексів та своїх позицій у світі.

Світ як маятник. Людство гойдається від одного дуального поняття до протилежного. Так змінюється мода, так змінюється ритм життя: від війни до миру, від простого до складного, від раціо до емоціо. Між ними – провалля перехідних етапів, пограниччя, повсякдення, прірва реальности. Коли люди втомлюються од одного стану – маятник починає рухатися в бік протилежности. Зараз він різко рвонув в бік категоричности, домінування нарочитої певности, самолюбування. Але за ним настане епоха прозріння. Самозречення від усіх засад попередньої. Якщо світ не знищить себе до переходу маятника від піку божевілля до точки сумнівів.

Ця епоха, як весна – загострення. Цивілізований люд став безпечним. Усі свободи сприймаються як даність. Жах війни забутий. Мирний час нудний, бракує видовищ. Більше емоцій. Більше конфліктів. Більше ненависти. Більше загострень. Якщо хвороби, то тільки букетами. Якщо після них і вдасться вижити, то лікуватись від ускладнень доведеться ще довго.

Автор: Назарій Заноз

Текст було представлено в рамкахконкурсної програми першого фестивалю української есеїстики ШЕРЕХ, партнерами і співорганізаторами якого виступили Києво-Могилянська Бізнес Школа та Медіа Група Україна.

 

http://zbruc.eu/node/57433

 

 

Статьи по теме
Після війни: ветерани і суспільство чи суспільство ветеранів
Після війни: ветерани і суспільство чи суспільство ветеранів

Максим Колесников: Трохи антизради, бо вже сил нема бачити це нагнітання та ниття про те, як ми приречені після перемоги стикнутися з повним триндецом. Пройдусь по деяким пунктам, від яких особливо вже тіпає.
11.08.23 — 428

"Історія нашаровується пластами, з усією їхньою складністю та неоднозначністю". Думка про Батьківщину-мати і не тільки

Олена Червоник: З цікавістю читаю дискусію з приводу Родини-матері. Як завжди дивуюся ось цьому праведному гніву з приводу "радянського мистецтва" – типу ідеологічно-забрудненого, а отже такого, що треба вичистити. По-перше, не існує якогось специфічно "радянського" мистецтва.
08.08.23 — 417

Поссорить Польшу с Германией: путинская Россия наступает на Европу
Поссорить Польшу с Германией: путинская Россия наступает на Европу

Виктор Небоженко: Кремль, на примере «запутанности» европейской истории и границ, пытается «раскачать» одновременно поляков и немцев на взаимный и общеевропейский реваншизм. В России набирает обороты мощная кампания стравливания Германии и Польши.
28.07.23 — 439

ЕЩЕ КОЛОНКИ АВТОРА
Поточна ситуація на фронті та ворожий план на рік. З яким ми, звісно, не згодні  28.02
О наших потерях: цифры опровергают миф о невозможности победить Россию  26.02
Західний кордон: скоро проллється кров. Це очевидно. Це можна спинити  20.02
"Мы все попадем в рай, а они – просто сдохнут" (с). Чому Путін перемагає?  19.02
"Попереду лише дві опції": Зеленський про долю диктатора Путіна  18.02
Щодо Цезаря Кунікова. "Люди, як кораблі". Про це – можна знімати художні фільми...  14.02
Інтерв’ю Путіна Такеру: «Спєціальная інформаціонная опєрація полностью провалілась»  09.02
«Наша війна — не тільки наша. Це рольова модель і попередження»  08.02
Мобілізація. Казочка про справедливу країну  05.02
Стисло про «Іл-76» у Білгородській області. Суто факти та їх юридична оцінка  25.01