Контракти.ua

Осінь в місті Ха: непоганий варіант для поїздки вихідного дня

У самий розпал пандемії ми вирішили навідатися в першу столицю України - місто Харків, гаряче шановане місцевими жителями і не особливо популярне серед туристів. Просто тому, що не було вже сил терпіти без поїздок вихідного дня. Блукати незнайомим містом, жити в готелі, їсти в закладах... Загалом, роблячи все те, що допомагає нам трішки вирватися зі звичної рутини, яка в цей нелегкий рік пригнічує ще більше. Як нас зустріло це місто і чи змогло здивувати? Ідея відвідати Харків зародилася ще до того, як ситуація з коронавірусом там почала набувати загрозливих масштабів. І ось "день Х" настав якраз напередодні віднесення міста до "червоної зони". В якийсь момент ми навіть задумалися, чи не скасувати поїздку? Але потім все обдумали і вирішили, що в метро і на вулицях у Києві шансів підхопити підступний вірус у нас анітрохи не менше. Ми вирішили їхати поїздом Інтерсіті "Київ-Харків", квиток на який у другому класі коштував всього лише 300 гривень з людини. На щастя, на шляху туди ми встигли купити місця на стороні з двома кріслами, а тому ніхто сторонній поруч не сидів. Тим не менш, маски – це наша нова реальність, і більшість пасажирів експресу їх не знімали. Що навіть здивувало, бо в плацкартних і купейних вагонах народ не такий свідомий, аж до скандалів доходить, всі одразу згадують про свої конституційні права. Та й провідники нерідко чомусь переходять на бік "анти-масочників" або просто розводять руками, що можуть тільки попросити, але змусити – не можуть. Але повернемося до поїзда до Харкова – дорога у нас зайняла менше п'яти годин, і з виїздом з Києва о 6:45 ми були на місці вже до 11:30. Дуже зручно для поїздки вихідного дня, адже заселення в готелях все одно скрізь, як правило, з 14:00. Тож по приїзду встигнете випити кави, перекусити і трохи прогулятися, якщо приїхали без зайвого багажу. Варто врахувати, що в місті кілька вокзалів, і ось "Інтерсіті" прибуває на "Харків-Пасажирський", він же "Південний залізничний вокзал". Будьте уважні, бо підлі гугл-карти іноді пропонують вам інший вокзал. Вокзал має доволі зручне розташування – прямо біля виходу знаходиться станція метро "Південний вокзал" , і до центральної Площі Конституції звідси їхати всього дві станції. І зараз саме час розповісти, чому так важливо, приїжджаючи до Харкова, взяти з собою невелику стопочку 10-гривневих банкнот. У Харківському метрополітені немає тіточок, які продають жетончики-квиточки на одну поїздку. Придбати проїзний на одну поїздку можна тільки в терміналі, який, увага, не приймає банкноти номіналом більше 10 гривень. Тобто квитки можна купити тільки за копійки або банкноти номіналом 1, 2, 5 і 10 гривень. З 20-ками і більше квитки ви купити не зможете. Картки такий термінал теж не приймає. Є ще альтернативні термінали для проїзних карток, які коштують 36 гривень за порожню, на яку потім можна докидати поїздки. Такий термінал вже приймає картки і купюри побільше. Але ж людині, яка приїхала в місто на кілька днів, немає сенсу купувати таку картку. При цьому в Харкові реально складно знайти 10 гривень – розмінювати вам більші купюри там ніхто не поспішає. Бо всім же потрібні ті 10 гривень. Нам довелося неабияк побігати по кавових точках міста, щоб отримати решту десятками. Якщо ж у вас немає 10 гривень, ну або ви просто хочете прогулятися, то до центру Харкова від вокзалу насправді йти всього 2 кілометри по прямій. Спочатку ви вийдете на знаменитий Успенський собор, потім на набережну річки Лопань, вздовж якої дуже приємно прогулятися – до Мосту закоханих і скверу Стрілка. Далі – Площа Конституції і вихід на вулицю Сумську. Саме на Сумській ви потрапите в епіцентр магазинів, кафешок, хостелів та інших корисних туристу локацій. І побачите типову міську архітектуру, часом монументальну і пафосну. Не дарма ж місто Харків було першою столицею. Харків місто велике, і тому його буде нереально обійти повністю за два дні. З одного боку, тут немає таких вже прям локацій туристичного масштабу, конкретно заради яких сюди валять туристи. В якійсь мірі це добре – місто відмінно підходить для тих, хто не любить туристичні місця. Можна просто гуляти і насолоджуватися моментом. З іншого боку, Харків вельми доглянуте, сучасне місто, і тут багато закладів на високому рівні. У цьому плані я була навіть приємно здивована.Отже, нижче звернемо увагу на локації Харкова, крім уже згаданих вище, куди варто заглянути, якщо ви в місті на день-два. 1.Міський сад ім. Шевченка. Харків славиться своїми доглянутими парками. І "газонною" поліцією, яка ганяє нещасних студентів, охочих подібно до своїх європейських одноліток, влаштовувати посиденьки на травичці в міських парках. Справедливості заради, від такої охорони і користь є – стежать за чистотою і відправляють у встановлені місця курців. Люди ж свіжим повітрям подихати в парк приходять, а не чиїмось димом. Так ось харківський парк Шевченка знаходиться в самому центрі міста – від Площі Конституції сюди йти всього 1,5 кілометра по тій самій вулиці Сумській. На шляху вам ще попадеться затишний скверик з фонтаном Дзеркальний струмінь і Храмом Святих Дружин-Мироносиць. Трохи історії: Харківський міський сад був закладений в 1804-1805 роках засновником Харківського університету Василем Каразіним, і тоді він називався університетським. За перше століття на його території з'явився ландшафтний парк, ботсад, обсерваторія і зоопарк (останній наразі зачинений для відвідувачів на реконструкцію). І, очевидно, ще в ті далекі часи в Харкові були якісь проблеми з сидінням на газонах. "Не можна не звернути увагу на поведінку деякої частини публіки, яка відвідує університетський сад. Вона не соромлячись розвалюється на галявинах. Не кажучи вже про те, що таким чином нею вкрай мнеться трава на галявинах саду, і ці галявини передчасно оголюються від рослинності. Та й навряд чи кому може принести задоволення вид тіл, що розтягнулися на повний зріст, та й непристойно таке недбале ставлення до поглядів і понять іншої частини публіки, що соромиться нерідко навіть проходити повз місць, де розміщуються шанувальники такого кайфу", – писали в 1895 році Харківські губернські відомості. На вході в міський сад вас зустріне монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку. Це доволі незвичайний монумент, який побудували в 1935 році в розпал навали соціалізму, тоді ж сад отримав нову назву. А тому і трактування особистості українського поета-революціонера в даному випадку теж є радянським - "Кобзаря" тут зобразили як ідейного борця за щастя простого народу. При цьому постать Шевченка – не єдина на монументі: знизу розміщено 16 динамічних статуй – високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти утисків. Тут і бунтарські образи з творів Шевченка, і учасники революцій, і пролетаріат – шахтар, колгоспник, червоноармієць, робітничі жінки. 2. Держпром на Площі Свободи. Харків формально був першою столицею УРСР з 1919 по 1934 роки, а тому в цей період активно розвивався і розбудовувався. Відбилося це і на архітектурі міста. Особливо виділяється тут комплекс будівель неподалік від парку Шевченка навколо Площі Свободи, в минулому площі Дзержинського, що вважається видатною пам'яткою конструктивізму. В першу чергу, це будівля Держпрому (Будинку державної промисловості), зведена в 1925-1928 роках і визнана одним з офіційних символів Харкова. У неї дійсно неймовірна історія – її звели в рекордні терміни з використанням унікальних на той момент конструкцій. Це один з перших радянських хмарочосів, висотою 63 метри і 108 метрів разом з телевізійною вишкою. Під час Другої світової війни на першому поверсі будівлі була облаштована стайня, а на верхніх поверхах оселилися мавпи, що втекли із зоопарку. До звільнення міста з-під німецької окупації тут дожили три макаки, яким у 2008 році встановили пам'ятник у Харківському зоопарку. Перед відступом з міста німці замінували Держпром, проте вибуху запобіг невідомий. Тоді будівлю підпалили, але залізобетонній конструкції це не завдало шкоди. Будівлю повністю відновили до 1947 року. Також на Площі Свободи розташовані кілька корпусів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, включаючи головний у будівлі колишнього Будинку проектів (1930-1932 роки будівництва). Ще на етапі проектування в цій будівлі планувалося розмістити уряд УРСР, але у зв'язку з перенесенням столиці до Києва було вирішено віддати будівлю під розміщення різних будівельних і проектних організацій. Звідси і назва. Під час війни будівля була сильно пошкоджена і пустувала більше 20 років, поки в 1963 році її не зайняв університет. У центрі самої Площі Свободи облаштовано сквер з найбільшим в Україні "сухим" фонтаном, що випускає струмені з 150 форсунок. Тут же часто проходять різні виставки, ярмарки, концерти і народні гуляння. 3. Центральний парк культури і відпочинку імені Максима Горького. Приблизно в 2,5 кілометрах від Міського саду імені Шевченка знаходиться головний міський парк Харкова, заснований наприкінці 19 століття. Мабуть, це улюблене місце харків'ян і гостей міста для прогулянок. Парк дійсно дуже доглянутий, з декоративними клумбами і деревами, затишними прогулянковими алеями, альтанками та іншими малими архітектурними формами. До слова, про паркові туалети – вони дуже чисті, з усіма необхідними зручностями, і, головне, безкоштовні! У центрі парку знаходиться мальовниче озеро з лебедями, качками і казарками, навколо якого розкинулися затишні лавки і ще кущі троянд, які буйно цвіли навіть в середині жовтня. Ще одна "фішка" Харківського парку імені Горького – безліч скульптур. Складно навіть уявити, скільки їх там. Тут і грайливі діти, і дорослі за важливими справами, і тварини, і навіть феї, що світяться. Крім того, в парку Горького в Харкові чимало атракціонів. Особливо рекомендуємо величезне колесо огляду, з якого відкривається краєвид на все місто, і підвісну канатну дорогу довжиною 1,5 кілометра через Саржин Яр, що з'єднує парк з мікрорайоном Павлове Поле. Квиток на "канатку" продається тільки в один бік, тому туди можна проїхатися, а назад пройтися пішки через зелену зону. Ми ж полінувалися і прокотилися туди-назад (насправді, й часу не було). 4. Селище Лісне. Фактично це заміський житловий район Харкова, приблизно в кілометрі від офіційних кордонів міста на перетині Харківської окружної дороги і Бєлгородського шосе. Селище оточене великим дубовим лісом, навколо нього знаходиться кілька піонерських таборів і дачних кооперативів. У цьому ж районі розташований популярний серед туристів ландшафтний парк Feldman Ecopark. Також в останні роки в Лісовому з'явилася низка заміських готельно-ресторанних комплексів, що відмінно підходять для проживання в нинішні карантинні часи. Можна просто оселитися там, гуляти в лісі, насолоджуватися природою, зрідка вибираючись в місто – до центру звідси недалеко, близько 4,5 кілометрів до парку Горького. Частину маршруту займає велосипедна доріжка, тому на двоколісному до міста доберетеся зовсім швидко. Харків – місто не бідне, а тому і ціни тут на рівні. Як на проживання, так і в кафе-ресторанах. Сміливо можете розраховувати на київський цінник. Але, справедливості заради, і якість "харківського сервісу" гідна. Оригінальний дизайн, гарне обслуговування, смачна і незвичайна кухня. Все це тут є. Як уже згадувалося вище, основна маса оригінальних ресторанів в Харкові розташувалася на вулиці Сумській. Харків – не надто туристичне місто. Проте тут цілком можна провести день-два в комфортних умовах, коли епідеміологічна ситуація дозволить. Головне тільки не сідати на газони в парках і мати при собі 10 гривень. Автор: Марина Григоренко, УНІАН

Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи. Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного. Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який  триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю. Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал Текст та фото — Олександр Зубко.
07.05.2026 — 16 — 1229

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року. Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою. Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці. Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club. А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США. Текст та фото — Олександр Зубко.     
03.05.2026 — 23 — 3455

Кращий сомельє України 2026

6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках. З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє. Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї. Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге. На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок. Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3522

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії. Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи. Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA. Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості. Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому. Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується. Зона: територія зупиненого часу Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося. Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір. Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу. Природа: життя після людини Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається. Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла. Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує. Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором. Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини. ЧАЕС: станція, яка не може померти Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році. На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху. Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати. Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу. І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах. Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему. Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію. Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.  фото: Дмитро Дятлов
26.04.2026 — 17 — 3604

СБУ уразила важливу НПС "Горький" у Росії, спалахнула масштабна пожежа

Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою. В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ. Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA. НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга". Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово. Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних. "Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело. Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України. Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ. Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи.
23.04.2026 — 4 — 3920

• розміщення реклами