Драматичний порятунок заручників у Лондоні: облога іранського посольства 1980 року
30 квітня 1980 року, шестеро бойовиків захопили посольство Ірану в Лондоні, взявши 21 заручника, двох із яких убили. Драматична шестиденна облога закінчилася, коли елітні британські війська SAS увірвалися у будівлю, щоб врятувати 19 заручників, які залишилися. П'ятеро бойовиків були вбиті. Терористи були членами іранського дисидентського угруповання Демократичного революційного фронту звільнення Арабістану (ДРФЛА). Група зажадала звільнити 91 ув’язненого в південній провінції Ірану Хузестан, де ДРФЛА хотіла отримати арабський національний суверенітет. Після іранської революції 1979 року араби, які проживають у провінції Хузестан, повстали і зажадали автономії. В результаті репресій з боку іранських сил безпеки загинуло понад ста арабських демонстрантів, і багато інших були ув'язнені. Більше десяти елітних військовослужбовців із іранського «Корпусу вартових ісламської революції» також були вбиті у зіткненнях
Озброєні поліцейські дивляться з сусіднього балкону на посольство Ірану в Лондоні 5 травня 1980 року, коли підрозділи Спеціальної повітряної служби (SAS) допомогли поліції припинити облогу
У перший день облоги, 30 квітня 1980 року, озброєний поліцейський направляє свій пістолет на посольство Ірану в Лондоні. Шість бойовиків висунули вимоги звільнити арабських ув'язнених в іранській провінції Хузестан і надати коридор для безпечного виходу зі Сполученого Королівства. Британський уряд швидко відхилив вимогу безпечного проходу, і почалася облога
2 травня 1980 року біля дверей посольства Ірану в Лондоні з'являється людина в капюшоні з пістолетом в лівій руці. Протягом перших днів поліцейські переговорники домоглися звільнення п'яти заручників в обмін на незначні поступки, такі як надання змоги терористам висловити свої вимоги на британському телебаченні Бі-бі-сі
Лондонська поліція спостерігає за тим, як прихильники іранського аятоли Рухолли Хомейні моляться на вулицях. Іранці, що живуть у Лондоні, зібралися біля посольства Ірану 1 травня 1980 року, оскільки драма із заручниками все ще розгорталася
На шостий день облоги бойовики розчаровані тим, що їхні вимоги не були задоволенні, 5 травня вони вбили одного з заручників – прес-аташе посольства Аббаса Лавасані. Теористи викинули його тіло з вікна посольства і погрожували щогодини вбивати заручників, поки їхні вимоги не будуть виконані. Саме тоді англійський уряд вирішив, що потрібно діяти швидко, і наказав бійцям SAS штурмувати посольство. На цьому фото двоє чоловіків несуть тіло Лавасані незадовго до того, як будівля затрясеться (або захитається) від вибухів
Бійці елітного підрозділу британської SAS спустилися по стіні з тильної частини посольства 5 травня 1980 року, щоб закінчити шестиденну облогу
Командос SAS у балаклавах, щоб уникнути ураженню вогнем від сльозогінного газу в посольстві 5 травня
Війська SAS штурмують посольство. Їхнім завданням було повернути заручників живими
Чорний дим піднімається з даху посольства 5 травня, після того як поліція і підрозділ SAS припинили шестиденну облогу. Було чути кулеметний вогонь і пролунав вибух
Один із заручників, звукорежисер Бі-бі-сі Сім Харріс, проходить по балкону після двох вибухів. Його порятунок дивилися мільйони в прямому ефірі. «Вони кидали гранати, і кімната горіла, тому мені довелося виповзти на балкон, і я дійсно був готовий стрибнути. Я подумав, ну, якби я міг вибратися з цього зі зламаною ногою, я був би в порядку», – сказав Харріс Бі-бі-сі. Харріс відправився в посольство 30 квітня зі своїм колегою, журналістом Бі-бі-сі Крісом Крамером, з питань візи
Полум'я та дим у посольстві після вибухів сколихнули будівлю. На рятувальну операцію пішло 11 хвилин. П’ятеро з шести терористів були вбиті після того, як командос SAS штурмували посольство
Невідомий чоловік махає, як виглядає, білим прапором з вікна на другому поверсі посольства 5 травня. Кореспонденти Бі-бі-сі з місця події повідомили, що бойовики намагалися здатися після того, як будівля почала горіти. За словами одного із заручників, сирійського журналіста Мустафи Каркуті, бойовики були погано підготовлені і погано інформовані про можливості сил безпеки Лондона
Коли пожежники направляють свої шланги на палаюче посольство, група поліцейських веде людину в кайданках в білій сорочці. Вважалося, що він був єдиним, хто вижив із терористів
Пожежники витягають одне з тіл, знайдених в обгорілих останках посольства 7 травня 1980 року. Труп, загорнутий в темно-зелену сумку для тіла, спустили з переднього вікна другого поверху
Під посиленою охороною поліцейський фургон доставляє підозрюваного в облозі Фовзі Бадаві-Негада до Верховного суду магістратури у Лондоні 8 травня 1980 року
Фоузі Бадаві-Нейада видно в поліцейському фургоні, що прибуває до Верховного суду магістратури на Хорсферрі-роуд в Лондоні 8 травня 1980 року. Він був іранським робітником доку і єдиним терористом, що вижив при облозі посольства. Бадаві-Нейад був засуджений до довічного ув'язнення в 1981 році. Він був звільнений в 2008 році після того, як комісія з умовно-дострокового звільнення дійшла висновку, що він більше не становить загрози для суспільства
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3475
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3621
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
