Последняя трапеза: что заказывают смертники перед казнью
Стейки, лобстеры, мороженое, фрукты, жареные цыплята и креветки, вино, выпечка и сладости — это далеко не полный список того, что в качестве последней трапезы может заказать себе заключенный. Традиция оставлять меню последнего ужина на усмотрение приговоренного к казни существовала давно, но в 2011 году она была отменена в Техасе. Благодаря этому событию появилась серия картин Last meal of death row. Картины серии выполнены в стиле голландских мастеров и изображают реальные трапезы, когда-то заказанные людьми, осужденными на смерть. Натюрморты современного британского художника Мэта Коллишоу делают само понятие «натюрморт» более объемным, потому что на этих картинах не только изображено нечто лишенное жизни (фр. nature morte — «мертвая природа»), но и за рамками картины находится кто-то, кого этой жизни скоро лишат.
Велма Барфилд. Дата казни: 2 ноября 1984 года. Меню: большой пакет Cheez Doodles и банка Coca-Cola. Первоначально Велма Барфилд была осуждена за убийство своего партнера — Стюарта Тейлора, но позже она призналась в шести других убийствах, в том числе своего мужа и матери. В ходе судебного разбирательства защитники Барфилд просили признать свою подзащитную сумасшедшей, но эта просьба была отклонена, и женщина была признана виновной. Мотив всех убийств Барфилд схож — она присваивала себе чужие деньги. Все жертвы умерли в результате отравления
Джон Уэйн Гейси. Дата казни: 10 мая 1994 года. Меню: дюжина сильно прожаренных креветок, большая порция цыплят из KFC, приготовленных по оригинальному рецепту, фунт свежей клубники и жареная картошка. Американский серийный убийца, изнасиловавший и убивший 33 человека в период между 1972 и 1978 годами. Также он известен как «Убийца-клоун», так как выступал на детских вечеринках в образе клоуна. 11 декабря 1978 года пропал 15-летний подросток, которого в последний раз свидетели видели с Гейси. Убийца был задержан, но в ходе предварительного обыска полиция не стала проверять подвал и чердак дома, и Гейси был выпущен, но 21 декабря задержан повторно. Во время повторного обыска в подвале дома были обнаружены тела 29 человек, еще 4 тела Гейси утопил в реке. 6 февраля 1980 года начался суд. Присяжные вынесли вердикт: признать Джона Уэйна Гейси виновным в преднамеренном убийстве 33 человек и приговорить к 21 пожизненному заключению и к 12 смертным казням
Адольф Эйхман. Дата казни: 1 июня 1962 года. Меню: сухое красное вино. Отто Адольф Эйхман — немецкий офицер и сотрудник гестапо, нес ответственность за решение «еврейского вопроса». За годы войны Эйхман уничтожил 4 миллиона евреев. После войны скрылся от суда, но в 1960 году агенты Моссада похитили его и отправили в Израиль, где он предстал перед судом и был приговорен к смертной казни. Его последними словами стали: «Да здравствует Германия! Да здравствует Аргентина! Да здравствует Австрия! С этими тремя странами связана вся моя жизнь, и я никогда не забуду их. Я приветствую свою жену, семью и друзей. Я был обязан выполнять правила войны и служил своему знамени. Я готов»
Сэмми Фелдер-младший. Дата казни: 15 декабря 1999 года. Меню: один фунт требухи, десять кусков жареного цыпленка (темное мясо), десять кусков бекона, один сырой лук, пятнадцать жареных креветок, персик и один кувшин молока. Сэмми Фелдер-младший был осужден в феврале 1975 года за убийство 42-летнего Джеймса Хэнкса, страдающего параличом нижних конечностей. Хэнкс проживал в центре, где работал Фелдер. В одну из ночей Фелдер вошел в квартиру жертвы и попытался украсть деньги, но хозяин квартиры неожиданно проснулся и стал звать на помощь. В панике Фелдер схватил с тумбочки ножницы и заколол жертву. Первоначальный приговор был отменен из-за показаний, оформленных ненадлежащим образом, но в 1986 году Фелдер был повторно осужден и приговорен к смертной казни
Пол Нунцио. Дата казни: 15 июня 2000 года. Меню: энчиладас и буррито (традиционные блюда мексиканской кухни), шоколадное мороженое, целая канталупа (растение семейства тыквенных), разрезанная пополам. Бывший охранник, был признан виновным в убийстве 61-летней Полины Кроуновер Фэррис, в городе Плейнвью, штат Техас. Нунцио ворвался в дом Полины через заднюю дверь, избил, изнасиловал и убил женщину, а затем украл из дома два телевизора, стерео, видеомагнитофон и несколько украшений. Преступник был арестован через неделю после убийства, во время продажи одного из телевизоров. Мужчина признался, что ворвался в дом Полины, потому что знал, что сможет раздобыть там деньги на наркотики. Женщина была одна в доме в ту ночь, когда Нунцио и группа его друзей забежали на крыльцо ее дома, чтобы скрыться от ливня. Когда дождь прекратился, ушли все, кроме Нунцио, а на следующее утро соседи нашли Полину мертвой на полу в гостиной ее дома
Аллен Ли Дэвис. Дата казни: 8 июля 1999 года. Меню: хвост омара, жареный картофель, полфунта жареных креветок, шесть унций жареных моллюсков, половина буханки чесночного хлеба, 32 унции пива. 11 мая 1982 года Аллен убил беременную Нэнси Вэйлер и двух ее дочерей. Женщина была «избита до неузнаваемости». Одну из ее дочерей, 9-летнюю Кристину, Дэвис связал и застрелил. Вторую, 5-летнюю Кэтрин, мужчина застрелил, когда она пыталась убежать. Дэвис был приговорен к казни на электрическом стуле. В процессе казни возникли осложнения, в результате которых были сделаны выводы о негуманности подобного вида наказания. Таким образом, Дэвис стал последним заключенным во Флориде, казненным на электрическом стуле. Впоследствии все казни приводились в исполнение через смертельную инъекцию
Доби Гиллис Уильямс. Дата казни: 8 января 1999 года. Меню: 12 конфет и мороженое. Был казнен путем смертельной инъекции в штате Луизиана за убийство Сони Нипперс. По версии обвинения, Уильямс пробрался в дом Карла и Сони Нипперс ранним утром 8 июля 1984 года через окно в ванной комнате. Когда Соня вошла в ванную, он запер дверь и убил женщину. Доказательства вины Уильямса считаются спорными. В своем последнем слове он заявил: «Я просто хочу сказать, что не нанес никому никаких обид. Бог благословит вас всех. Бог благословит»
Луи Джонс-младший. Дата казни: 18 марта 2003 года. Меню: свежие фрукты. 18 февраля 1995 года в 21 час Джонс проник на территорию военной базы в Сан-Анджело в поисках своей жены, с которой он поссорился накануне. Не встретив жену, Джонс зашел в прачечную, где увидел 19-летнюю Трейси Макбрайд, которая говорила по телефону со своим другом. Под дулом пистолета он заставил девушку покинуть базу, привез ее в свою квартиру, изнасиловал, а потом убил. Позже Джонс признался в убийстве девушки, и ее тело было найдено под мостом в 27 милях от Сан-Анджело
Гэри Гилмор. Дата казни: 17 января 1977 года. Меню: гамбургер, яйца вкрутую, печеный картофель, несколько чашек кофе и виски. Вечером 19 июля 1976 года Гилмор ограбил и убил Макса Дженсена, рабочего с бензоколонки. Следующим вечером он ограбил и убил Бенни Бушнелла, менеджера мотеля в Прово. Избавляясь от своего пистолета, Гилмор случайно прострелил себе руку и оставил кровавый след от места преступления до гаража, в котором припарковал свой грузовик перед убийством Бушнелла. Владелец гаража, увидев кровь, записал номер грузовика Гилмора и вызвал полицию. Вскоре Гэри Гилмора арестовали. Он был первым преступником, казненным после того, как Верховный суд США восстановил смертную казнь, отменную им же ранее в 1972 году. Гилмор добровольно выбрал смерть, отказался от прошения о помиловании. Последними его словами были «Давайте сделаем это!». Фраза с небольшим изменением была заимствована фирмой Nike для рекламной кампании.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1285
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3480
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3544
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3627
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3937
