Контракти.ua

12.07.2019 — Япония — birdinflight.com — 16331
Япония, спорт, общество, традиции, единоборства, сумо
Не пузом единым: Будни борцов сумо

В 2011 году, всего за три дня до того, как по Японии прокатилось разрушительное землетрясение, французский фотограф Людовик Исмаэль отправился в центр культуры сумо в квартале Регоку, Токио, чтобы запечатлеть повседневную жизнь современных сумоистов в своем проекте Morning Sumos. Согласно легенде, Япония появилась в результате поединка сумо. Когда бог грома и меча Такэмикадзути встретил своего противника, бога воды и ветра Такэминаката, он вступил с ним в смертельную схватку и победил, после чего подарил своим последователям остров в океане, чтобы они жили там и славили его победу. Сумо ведет свою историю уже две тысячи лет и до сих пор остается одним из главных символов Страны восходящего солнца. Но древним традициям просвещенных мастеров и самураев становится все сложнее сохранять свою аутентичность в бурлящих мегаполисах. Истоки сумо можно найти в древних ритуальных танцах, которые сильнейшие мужчины японских поселений исполняли перед духами и богами, чтобы те даровали людям хороший урожай риса. Свой современный вид поединки сумо приобрели в период Эдо, начавшийся в 1602 году, когда самураи, нуждаясь в дополнительном источнике дохода, стали продавать билеты на свои выступления и превратили сумо в профессиональный вид спорта. Правила поединков сумо представляют собой смесь давних ритуалов и более прогрессивного, спортивного регламента. Как и сотни лет назад, накануне соревнований в центр дохе — круглого ринга диаметром 4,55 метра — помещается подношение богам: соль, рис, сушеные орехи, водоросли и мускат. В день поединка сумоисты ступают на дохе с двух сторон — с востока и запада, причем борец с восточной стороны всегда заходит первым. Отдавая дань религиозному происхождению сумо, борцы совершают ряд ритуальных движений: хлопают в ладоши, чтобы привлечь внимание богов, поднимают руки, чтобы продемонстрировать отсутствие оружия, и с силой топают ногами, чтобы раздавить закравшихся злых духов. После этого сумоисты покидают дохе, выпивают «воду силы» (chikara-mizu), выбрасывают на ринг пригоршню соли и приступают к схватке. В самом поединке, который обычно длится не больше минуты, уже четко прослеживаются современные спортивные правила. Чтобы победить, сумоист должен либо вытолкнуть противника за пределы дохе, либо заставить коснуться пола, но борцам запрещено тянуть друг друга за волосы, бить кулаками, душить, тыкать в глаза и бить в пах. В начале XX века под влиянием европейской культуры было установлено еще одно правило: потеря набедренной повязки (mawashi) приравнивается к проигрышу. Раньше японских зрителей не смущала случайная нагота сумоистов, но в наше время борцы придерживаются более цивилизованного подхода. Именно такой подход стоил победы сумоисту Асанокири, потерявшему набедренную повязку в 2000 году. С другой стороны, в некоторых вопросах японское сумо остается непреклонно консервативным, и это в первую очередь касается женщин. Женские поединки проходят по всему миру, но не в Японии, где сумо остается исключительно мужской привилегией. Женщины не только не могут принимать участие в соревнованиях, но и в принципе ступать на дохе. Это правило соблюдают настолько строго, что женщине-мэру Томоко Накагаве не разрешили подняться на ринг, чтобы произнести традиционную речь в честь открытия соревнований. В другой раз, когда несколько женщин выбежали на ринг, чтобы помочь потерявшему сознание мэру Резо Татами, соревнования приостановили и долго «очищали» дохе священной солью, что вызвало шквал обвинений в отсталости и сексизме.

Строгие правила присущи не только соревнованиям, но и обычной жизни сумоистов. Стать профессиональным борцом можно до 23 лет, получив среднее образование, при росте не менее 173 сантиметров и весе не менее 75 килограмм.

Сумоисты живут в общежитиях по 15 человек, где действует жесточайшая дисциплина, иерархия и дедовщина. Младшие борцы должны прислуживать старшим, вставать раньше всех — около четырех утра, так как первая тренировка начинается в пять, — готовить еду, стирать одежду, убирать в комнатах. Малейшее нарушение дисциплины и субординации сурово карается. Молодые борцы часто подвергаются не только буллингу, но и серьезным физическим истязаниям, которые могут длиться до 45 минут.

В 2007 году 17-летний Такаси Саито умер прямо на тренировке вследствие полученных накануне тяжелых травм. Как выяснилось позже, он несколько раз пытался сбежать из школы и в качестве наказания был избит бейсбольной битой и бутылкой пива.

После этого резонансного случая в Японии стали обращать больше внимания на происходящее в школах сумо и приняли закон об обязательной аутопсии в случае смерти сумоиста. Однако несмотря на это, телесные наказания никуда не исчезли — в 2016 году один из сумоистов получил 288 тысяч долларов компенсации за то, что лишился глаза во время такой экзекуции.

Обычный день сумоистов состоит из долгих изнурительных тренировок, сна и, конечно, еды. Сумо и еда неразрывно связаны в сознании зрителей, но, как ни странно, образ тучных великанов появился всего несколько столетий назад. Раньше сумоисты были мускулистыми и подтянутыми, но по мере коммерциализации спорта стали набирать вес. Дело в том, что в правилах поединков нет распределения по весовым категориям, как в боксе. А значит, чем массивнее спортсмен, тем выше его шансы удержаться на дохе и победить.

Сумоисты потребляют около 4-5 тысяч калорий в день, что, в принципе, не так много. Вес спортсмены набирают в основном за счет режима питания. Ученики школ сумо никогда не завтракают, так как утренние часы заняты долгими тренировками. Борцы едят два раза в день, утром и вечером, и спят после каждого приема пищи, чтобы «завязался жирок».

Основу их рациона составляет тянконабэ (chankonabe) — наваристое рагу, в состав которого входят белковые продукты (курица, говядина, рыба или тофу), овощи (картошка, капуста), грибы и бульон. Кроме тянконабэ сумоисты едят много риса, лапши и пельменей, а также не отказывают себе в пиве и саке.

Глядя на объемные тела борцов сумо, сложно поверить, что они не страдают от проблем, связанных с ожирением. В реальности же сумоисты вполне здоровы, а их уровень глюкозы и холестерина ничем не отличается от показателей обычного человека. Это объясняется тем, что они много тренируются и не едят сладкой пищи или полуфабрикатов. Исследования показали, что брюшной жир сумоистов располагается прямо под кожей, а не вокруг стенок желудка и внутренних органов, как бывает у людей с ожирением, и это в некоторой степени снижает для борцов риск лишнего веса.

Но стоит спортсменам прекратить тренировки, как их настигают всевозможные проблемы: диабет, болезни сердца и суставов. Средняя продолжительность жизни сумоистов — 55 лет, что на 20 лет меньше, чем у среднестатистического японца.

Во время активных тренировок у сумоистов не так много свободного времени, но когда они все-таки выбираются за пределы школы, их внешний вид должен соответствовать строгому регламенту. Все сумоисты отращивают длинные волосы и завязывают их в пучок на манер самураев эпохи Эдо. Они также носят традиционные платья, по которым их легко узнать в метро — а именно там ездят сумоисты, потому что водить машину из-за объемного живота им запрещается.

Младшие воспитанники школ сумо носят платья из дешевой хлопковой ткани и деревянные сандалии, которые нельзя сменить даже зимой. Старшим сумоистам достаются более удобные и красивые наряды, которые иногда они могут выбрать самостоятельно. Находясь на публике, борцы сумо должны вести себя с достоинством, говорить не повышая голоса и оберегать незыблемость давних традиций. Но в реальности современные борцы сумо все чаще нарушают самурайский кодекс чести.

В последнее время в прессе стали появляться сообщения о сумоистах, которые ведут себя неподобающе: водят машину без прав, играют на тотализаторе, устраивают пьяные драки в барах и даже подозреваются в сексуальных домогательствах. Имидж японского сумо настолько пошатнулся, что в 2018 году император Акихито и императрица Митико отказались присутствовать на торжественной церемонии открытия соревнований.

Свою лепту вносят и иностранные спортсмены, в частности монгольские борцы, которые не слишком чтят японские традиции, злоупотребляют алкоголем, выходят на дохе с похмельем и при этом побеждают. Если раньше у японских мастеров сумо не было отбоя от учеников, основу которых составляли голодные бедняки, мечтающие выбиться в люди, то сейчас юноши не так охотно записываются в школы сумо. В 2012 году всего 55 человек подали заявки на вступление в школу, а число профессиональных японских сумоистов за последние двадцать лет сократилось с 800 до 700 спортсменов.

Возможно, в будущем японскому сумо придется пересмотреть свои древние традиции, чтобы выжить в изменяющемся мире, но пока этого не случилось, борцы сумо в Регоку и других школах начинают свои дни так же, как до них веками делали отважные и благородные самураи.

Фоторепортажі
Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

Er. J. Orchestra на Ukrainian Design & Innovation Week

6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи. Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного. Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який  триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю. Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал Текст та фото — Олександр Зубко.
07.05.2026 — 16 — 1274

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

XV Міжнародний день джазу у світі та в Україні

Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року. Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою. Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці. Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club. А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США. Текст та фото — Олександр Зубко.     
03.05.2026 — 23 — 3475

Кращий сомельє України 2026

Кращий сомельє України 2026

6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках. З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє. Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї. Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге. На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок. Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

ЧАЕС і місто з минулого: ексклюзивні кадри із Зони відчуження, де зупинився час

Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії. Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи. Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA. Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості. Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому. Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується. Зона: територія зупиненого часу Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося. Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір. Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу. Природа: життя після людини Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається. Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла. Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує. Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором. Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини. ЧАЕС: станція, яка не може померти Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році. На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху. Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати. Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу. І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах. Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему. Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію. Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.  фото: Дмитро Дятлов
26.04.2026 — 17 — 3621

СБУ уразила важливу НПС

СБУ уразила важливу НПС "Горький" у Росії, спалахнула масштабна пожежа

Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою. В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ. Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA. НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга". Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово. Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних. "Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело. Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України. Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ. Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи.
23.04.2026 — 4 — 3935