Здесь было море: как живут на берегах высохшего Арала
Аральское море — соленое озеро, которое находилось на границе Казахстана и Узбекистана и входило в тройку самых больших озер планеты. Неразумно высокое потребление его воды для орошения хлопковых полей привело к тому, что Аральское море стало высыхать. За последние сорок лет площадь озера сократилась в десять раз. Из-за снижения уровня воды погибла рыба. Высыхание моря не только лишило людей работы, но и сказалось на экологии: Арал был огромным терморегулятором, поэтому, когда вода ушла, максимальная температура в окрестностях стала достигать 60°C.Документальный фотограф и журналист Юлия Галушина путешествовала по Приаралью, снимая жизнь людей, которые верят, что Аральское море возродится. — В бассейне Аральского моря проживает 40 миллионов человек, из них 4 миллиона — в зоне экологического бедствия. Все, кто мог, давно уехали отсюда. Остались пенсионеры и те, кто присматривает за пожилыми родителями. Местные работают в госучреждениях, в поселках люди зарабатывают на жизнь разводя овец, лошадей и верблюдов. Молодежь при первой возможности уезжает на заработки в большие города России и Казахстана. Еще в окрестностях Арала живут романтики, которые верят, что море возродится. Меня впечатлила история одной семьи из села Акеспе. Когда море ушло, песок завалил его по самые крыши. Местные жители построили аул в трех километрах от старого селения и перебрались туда. В поселке осталось десять семей. Одну из жительниц Акеспе зовут Турсун. Ее муж несет вахту на Урале, четверо детей каждый день ездят в школу в соседнее село. Несмотря на то что в Акеспе нет ни магазинов, ни канализации, Турсун не хочет бросать свой дом. В поселке Шеге я познакомилась с художником. Он видел Аральское море в детстве, но до сих пор продолжает рисовать его. Еще есть ученый, который собирает у себя дома документы о катастрофе на Арале. Однажды во время аэросъемки он увидел на дне огромные рисунки и вот уже двадцать пять лет пытается разгадать их значение. Все эти люди заботятся об Аральском море, как о больном ребенке, и ждут его выздоровления. Люди на Арале живут воспоминаниями. После их историй я невольно представляла, как здесь было раньше: море, корабли, обжитые дома на берегу. Я снимала в Узбекистане и Казахстане. Начала в Аральске — бывшем порту Аральского моря, — потом побывала в рыбацких поселках Акеспе, Тастубек, Жаксыкылыш, Шеге, и Муйнаке — узбекском городе, в котором тоже когда-то был порт. Сюда приезжает так много журналистов, киношников и блогеров, что местные шутят: если бы каждый из них привозил с собой ведро воды, Аральское море удалось бы спасти. За снимок некоторые местные жители просят деньги — люди слишком устали от внимания фотографов. Туристы — один из основных источников дохода для местных, которые селят их у себя дома и проводят для них экскурсии. Особо предприимчивые открывают заправки и гостиницы. Кроме сумок с национальной вышивкой, других сувениров здесь нет. Но путешественники из Европы, США и Японии едут сюда не за ними, а чтобы увидеть сюрреалистические пейзажи в духе Сальвадора Дали и ржавые суда в песчаных дюнах. До недавнего времени на Арале было два кладбища кораблей — в Муйнаке и Жаланаше. Но пять лет назад местные жители растащили двенадцать кораблей в Жаланаше на металлолом. Туристы, которые сегодня приезжают в Жаланаш ради селфи на фоне ненужных судов, находят только длинные ржавые пятна на земле. Дно высохшего моря покрылось слоем соли; местами почва поросла саксаулом и желтым камышом. Внедорожники, на которых ездят путешественники и местные жители, отполировали землю до блеска. Поблескивающие на солнце солончаки издалека напоминают водную гладь. В Приаралье регулярно случаются бури. Ветер поднимает со дна пыль, соль и химикаты, которые оседают в селах Каракалпакстана и Туркменистана. Песком покрыты дороги, площади, тротуары; чтобы защитить свои дома, местные жители наглухо закрывают окна. Когда ходишь по здешним местам, каждый шаг поднимает облако пыли. Из-за сухого воздуха все время кашляешь, поэтому некоторые люди здесь ходят в защитных масках. Осолонение Арала привело к тому, что подземные воды тоже стали солеными, поэтому пить воду из-под крана нельзя (но люди все равно ее используют). В Казахстане большие природные запасы соли, в Приаралье она считается природным богатством. По иронии судьбы, соль убила все живое в районе Арала. Правительство СССР знало, что Аральское море исчезнет, но продолжало выкачивать из него воду. Арал «выпивали» пять республик: Таджикистан, Кыргызстан, Казахстан, Туркменистан и Узбекистан. Они и должны были его спасать. Первые шаги были сделаны в девяностых: страны Центральной Азии подписали соглашение о спасении водоема и создали Международный Фонд спасения Арала. Вода из Арала шла на снабжение городов, орошение хлопковых полей, а также использовалась на заводах, которые находятся в бассейнах рек Амударьи и Сырдарьи. Чтобы спасти море, пришлось бы остановить промышленность на сорок лет. Чиновники бы на это никогда не пошли, поэтому многие проекты по восстановлению умирающего Арала остались на бумаге. Четырнадцать лет назад власти Казахстана построили Кокаральскую плотину, которая спасла Малый Арал от пересыхания. После того как в водоеме появилась рыба, сюда на двухнедельную вахту начали приезжать молодые люди из Кызылорды и Аральска. Живут они в землянках по несколько человек, пойманную рыбу сдают на предприятия. Если повезет, одна лодка с несколькими рыбаками может заработать за день около $200. Больше всего платят за сазана и судака. Власти Казахстана и Узбекистана пытаются смягчить последствия катастрофы. На дне высохшего моря высаживают кустарник. По расчетам чиновников, через десять лет растения покроют всю площадь и остановят эрозию грунта. На берегу высаживают фруктовые деревья. Но пока эффект едва заметен. Я продолжаю снимать на берегах Арала. Чтобы найти явления, скрытые от туристов, специально отхожу от популярных маршрутов. В моих планах издать фотокнигу под названием «Почти море». Я посвящу ее людям, которые потеряли море и привыкают жить без него.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 440
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 749
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1580
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2934
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2932
