Блогер Андрей Шокотко: "Покажу вам как выглядит глухое и ничем не примечательное село в Нидерландах. В интернете о нем пишет лишь Википедия, предельно кратко – год основания, 6 000 жителей, и никаких достопримечательностей национального масштаба. Совершенно нетуристическое место, захолустье Северного Брабанта. Таких сел здесь огромное количество, каждые 3-4 километра по любой дороге. До войны я показывал вам убитые агрохолдингами села Донбасса, а потом - несколько более развитые, но все равно убогие села Волыни, Закарпатья. Посмотрите теперь как живут люди в цивилизованной стране, по-настоящему аграрной, обеспечивающей весь мир картошечкой с помидорчиками – несмотря на крошечные размеры и далеко не идеальную почву. Украина не аграрная страна, а аграрная пустыня, где обычный пейзаж - бесконечные поля и ни единой живой души. Западнее линии советской границы до 1939 года ситуация чуть получше. Украинским агрохолдингам, этим наследникам колхозов, люди вообще не нужны. Тракториста можно привозить два раза в год за сотню километров. По сути, агрохолдинги – это продолжение и логичное завершение начатой Сталиным коллективизации, а также прямое следствие Голодомора, физического уничтожения миллионов крестьян и панического бегства выживших в города. Украина не может быть аграрной страной еще и потому, что над чудом сохранившимися немногочисленными фермерами нависают бандитские кланы чиновников, ментовских, прокурорских, судейских. Отбирают и распределяют между собой землю, регулярно грабят тех, кто живет и работает на земле. Это кроме отсутствия присутствия дорог, так необходимых сельскому хозяйству. Так что не обманывайтесь и не называйте Украину аграрной страной. Вот Нидерланды, да – настоящая аграрная страна. Кроме всего прочего".
Главная улица села
Сельская школа
Школьный двор
Рядом полицейский участок. Построен так, чтобы максимально просматривать школу
Справа от входа фирма, чье название переводится как "Тигель", а слева - сельская библиотека
Медицинский центр, физиотерапевт. Аналог наших фельдшерских пунктов, как я понимаю. Причем, в соседнем селе (5 километров) стоит полноценная многоэтажная больница, обслуживающая весь "муниципалитет", состоящий из нескольких сел с общим количеством населения около 20 000 человек
Рядом домик с надписью "врачебная практика"
Пожарные
Отделения банка в этом селе нет. Видимо, нет такой необходимости - интернет-сервисы и почта работают как надо
В этом здании на первом этаже галерея современного искусства. Скульптуры-кракозябры
На первом этаже большой продуктовый супермаркет, один из двух
В этом месте на душе у меня потеплело - неужели и здесь процветают обычные для Украины сельские рыгаловки, с раскрашенными старыми покрышками и железными бочками-клумбами?
Надпись над входом - "Музыкальный дом". Как оказалось, здесь тусуются местные неформалы. Дом стоит на окраине села, сразу за ним поле
А вот еще - практически дачный участочек рядом с шумоизолирующими бетонными заграждениями трассы, тоже на окраине села. Кто-то любит копаться в земле на шести сотках
Но в целом пейзажи здесь другие
На самом деле, из местных мало кто занимается сельским хозяйством. Живут здесь, в сельском раю, а работают в городах, каждый день преодолевая десятки километров в одну сторону за 20-30 минут, что возможно благодаря развитому общественному транспорту и хорошим дорогам. Скоростные поезда "Интерсити" ходят как трамваи, станция есть и в этом селе. Сеть железных дорог очень густая.
Жить в селе - работать в городе. Так и должно быть в нормальной стране
Огромные внедорожники здесь не в моде, автомобильные понты не наблюдаются - не то, что в богатой и процветающей Украине
Машинка ничего не напоминает?
Недавно построенные сельские домики. Минимализм.
Но если с другой стороны посмотреть, не такие уж они маленькие. Здесь считается, что люди побагаче живут в одноэтажных домах, а победнее в двухэтажных. Земля дорогая и ее мало
Одна из детских площадок
Сельская дорога. Найдите хотя бы одну трещину
Старый дом, не менее сотни лет ему
Старый дом, не менее сотни лет ему
Окна в гостиной на всю стену и без штор - голландская традиция. Особенно вечером с улицы хорошо видно интерьеры и отдыхающие в конце дня семьи. Настоящая выставка. Народ не боится показывать как живет. Семья и дом - причина для гордости. И нет страха перед окружающим внешним миром, нет стремления закрыться, огородиться решетками или высокими заборами
Обычная сельская улица, на которой не бывает луж и грязи
Высокие изгороди тоже есть, но их делают зелеными, у оживленных дорог, ради шумоизоляции
Лежачие полицейские, не такие уродливые как у нас
В селе два кладбища, одно старое
Другое новое, с колумбарием
Католический храм
Повсюду очень много лошадей. Но их не запрягают в телеги, держат для верховой езды, соревнований
Специальный прицеп для транспортировки лошадей, бабулька шурует куда-то на велосипеде - типичная голландская сельская картина
В селе четыре полноценных футбольных поля, которые активно используются
А теперь о сельском хозяйстве. Фермеры, как правило, живут в своих усадьбах посреди полей
Типичное жилище нидерландского фермера в Северном Брабанте
Усадьба блестит крышей посреди поля. Вообще, практически на каждом поле стоит дом. По сравнению с Нидерландами Украина настоящая пустыня - огромные поля без людей
Частная собственность священна. На табличке написано "Проход запрещен" и ссылка на номер статьи соответствующего закона. В Украине не раз наблюдал, как люди останавливали свои машины рядом с полем, набирали кукурузу в багажник и ехали дальше, как будто так и надо. Воровство у нас общепринятая нормой. Здесь такая дикость невозможна
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1229
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3455
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3522
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3604
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3920
