Афганистан сегодня: микрорайон Макрорейян - минареты над хрущевками
Блогер Максим Мирович: "Недавно я вернулся из Афганистана и сейчас публикую серию интересных фоторепортажей из этой далёкой страны. Сегодня мы пройдёмся по одному очень интересному месту в Кабуле под названием Макрорейян. Что это вообще такое, откуда взялось такое название? Район был построен "шурави-мушавер" (советскими специалистами) ещё в семидесятые годы и должен был служить "витриной социализма" для всего Афганистана. Слово "микрорайон" перекочевало в язык дари как имя собственное, превратившись в "Макрорейян" — собственно, современное название района. Макрорейян примечателен тем, что его часто показывали в телевизионных репортажах о советско-афганской войне — где-то в Афгане, на пыльных караванных тропах, вчерашние советские школьники рвались на минах, а в СССР шли бравурные репортажи о "мирном советском строителстве в Афганистане" — мол, наши солдаты строят там дома и дороги, а бандиты-басмачи мешают им это делать. О том что у СССР были планы присоединить Афганистан в виде 16-й республики, и афганцы воюют против этого — по советскому телевизору не рассказывали. Итак, в сегодняшнем посте мы прогуляемся по Макрорейяну в Кабуле и посмотрим, что показывалив СССР в годы советско-афганской войны. Для начала немного истории. Макрорейян был построен Кабуле в семидесятые годы, а отдельные его кварталы достраивались ещё и в восьмидесятые. Внутренние кварталы района назывались "блоками" — блок один, блок два, блок три и так далее. Внутри района были магазины и несколько клубов, а также была центральная площадь и здание Дома культуры. Жилые дома представляли собой типичные панельные хрущевки высотой в 4-5 этажей — в самом СССР к семидесятым годам такие здания уже почти не строились, но в Кабуле по какой-то причине было решено возводить именно такие дома. Жить в этих домах должны были советские специалисты, а негласной целью застройки района была "демонстрация советского образа жизни" афганцам — мол, посмотрят сейчас простые афганцы на все преимущества жизни в советской хрущевке и тут же попросятся в СССР шестнадцатой республикой. А теперь давайте посмотрим, как выглядят эти кварталы изнутри".
Макрорейян находится недалеко от центра Кабула — едем туда на автомобиле
Въезжаем в район. Очень непривычно видеть посреди восточного города типовые советские пятиэтажки — серии домов немного отличаются от например минских или вильнюсских панелек, но стиль зданий угадывается безошибочно
Подстанция для питания близлежащих домов. В Макрорейяне все огорожено заборами — война, которая пришла сюда в семидесятые годы вместе с хрущевками, в каком-то смысле не закончилась до сих пор
Внутри кварталов встречаются вот такие указатели, на них указано административное деление кварталов — Третий Макрорейян, блок 125
Внутри Макрорейяна есть парк — его построили украинцы уже после вывода советских войск из Афганистана. Название парка по-украински "Дитячий парк" также вошло в язык дари в качестве имени собственного
В парке играют дети и можно увидеть велосипедистов. В центре парка — футбольная площадка. Сейчас детям можно играть в любые игры, а при режиме талибов футбол был запрещен
Идём дальше по улицам Макрорейана. Как и везде в Кабуле, на улицах идёт бойкая торговля всем подряд — от баклажанов до модных кофточек
Один из популярных товаров, который можно встретить везде в городе — охлажденная бутилированная вода; воду как правило продают мальчишки. Электрических холодильников у них нет, и бутылочки с водой чаще всего продаются просто из тележки со льдом
Девушка в маске изучает цены на продукты. Маски в Кабуле носят просто от пыли, которую несут сильные порывы ветра-"афганца"
А вот это газовые баллоны — магистрального газа в Кабуле до сих пор нет из-за постоянных войн, и людям приходится пользоваться привозным газом. Газовые баллоны в Афганистане не красные (привычные нам), а сине-серых оттенков, а вокруг вентиля есть ещё дополнительная защита — чтобы его не сбило во время транспортировки. Такими баллонами питаются абсолютно все плиты в Афганистане
Улицы Макрорейяна. В бывших советских "стекляшках" сейчас кипит бойкая восточная торговля
Тележка с фруктами и лавки
Давайте заглянем внутрь кварталов. Начиная с семидесятых годов в Кабуле неспокойно, и поэтому нередко отдельные кварталы в Макрорейяне охраняются. Охрана сидит под импровизированными навесами и следит за всеми, кто входит внутрь квартала
Нередко дополнительные заборы есть также и непосредственно у самих зданий — они огораживают территорию возле окон первого этажа
За загородками можно увидеть автомобили, велосипеды и даже небольшие детские площадки
А иногда за загородками просто растет зелень
Давайте посмотрим, как выглядят подъезды — домофонов на дверях нет, но есть замки-засовы — предположу, что на ночь все подъезды просто запираются жильцами изнутри
Сам подъезд представляет собой стандартный "хрущевский" подъезд, неотличимый от такого же в каком-нибудь Саратове или Калуге. Под лестницей слева жители соорудили запирающуюся кладовку с дверью из гофрированного профиля
Из необычного — можно отметить решетки, которые установлены у некоторых квартир в качестве дополнительной защиты дверей. Видимо, решетки запираются на ночь изнутри — точно так же как и дверь подъезда
Ещё один дом, чуть победнее — окна в подъезде здесь настежь открыты, а в окне между первым и вторым этажом установлена решетка — чтобы злоумышленник не проник в подъезд с козырька подъезда. Практичиески все балконы застеклены, а на некоторых окнах ещё и установлены дополнительные защитные решетки
Внутри — обычный подъезд с кладовкой. Бросается в глаза полное остутствие почтовых ящиков
Пролет между этажами
Въезд во двор. На заборе, что ограждает квартал, можно увидеть мотки колючей проволоки типа "егоза"
Кварталы Макрорейяна
В восьмидесятые годы по советскому телевидению эти хрущевки показывали как "великое достижение СССР, что должно будет принести счастье народу Афганистана"
О том, что вместе с этими хрущёвками в Афганистан пришла война, последствия которой продолжают сотрясать эту страну до сих пор — по советскому телевидению не рассказывали
Говорили лишь о том, что вот мол мы сейчас понастроим в Афганистане хрущевок, и заживут они там счастливо и богато — точно так же, как и мы
Ведь как известно — советский образ жизни самый лучший в мире — так говорят по телевизору, а там врать не будут
Надежды на то, что поселившись в хрущевки, афганцы станут жить "обычной советской жизнью", оказались тщетными — нынешний Макрорейян живет своей, непривычной нам, но абсолютно органичной для Афгана жизнью
Афганская культура впитала в себя и переварила советские хрущевки — не они изменили Афганистан, а Афганистан изменил их. Здешние улицы живут привычной жизнью восточного города, которая протекала в этих горах столетия назад
В советской "стекляшке" внутри квартала сейчас работает аптека
Как и в любом восточном городе — хозяин аптеки очень уважаемый человек, к которому можно придти в гости, выпить чаю, поговорить о здоровье или просто обсудить последние новости
Посреди типовых советских кварталов появилась мечеть — сейчас в Макрорейяне функционирует несколько мечетей, куда люди приходят на намаз или просто пообщаться между собой, обсудить последние новости. По рассказам местных — сейчас на проповедях муллы уделяют большое внимание светским делам и говорят о важности жизни в мире и согласии
Часть мечетей перестроена из бывших зданий советских клубов — СССР пытался отучить афганцев от религии, но тем самым вызвал ещё большее сопротивление советской идеологии
Минарет над хрущевками. В старые времена на минареты поднимался мулла, чтобы созывать мусульман на намаз — сейчас это делается с помощью громкоговорителей, а минареты остались скорее для красоты
Базарная площадь посреди Макрорейяна
Как и столетия назад, торговцы продают здесь живых кур, баранину
Овощи, фрукты
Одежду
Прямо здесь можно починить обувь
И дать немного денег нищему — в исламе это считается очень хорошим делом
Вот так сейчас живет район, который часто показывали в СССР во времена советско-афганской войны. А закончить пост мне хотелось бы цитатой одного бывшего жителя Макрорейана родом из СССР, что жил там в восьмидесятые годы: "Каждый хочет жить счастливо, без войны. Мы отняли у многих из афганцев простое счастье – быть дома, рядом со своими детьми, женами, любимыми, ездить на рыбалку, просто шептаться в кустах. Почему мы все думаем, что это нужно только нам? Почему никогда не думаем, что эти «дикие средневековые люди» не хотят того же? В конце концов, многие из них просто были такими же, как мы – горячими, ничего не понимающими и стремившимися уничтожить врага, вторгшегося на их Родину. Оставьте их в покое, наконец. Они достойны лучшей жизни. Они люди и, наверное, лучше многих из нас". Сложно с этим не согласиться.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1262
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3471
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3536
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3617
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3931
