Блогер Максим Мирович: "Давно хотел написать про такую интересную тему, как советские вытрезвители. Тема, кстати, весьма неоднозначная, я даже как-то делал опрос на эту тему у себя в facebook, и мнения разделились — часть читателей посчитала, что это однозначный ужас и кошмар, а другая часть высказала мнение, что не всё так плохо — "трезвяки" иногда спасали жизни валяющимся на улице алкашам, плюс действовали в качестве "аппарата устрашения" на алкоголиков в целом. Лично я не могу согласиться с последними утверждениями — может быть, какие-то отдельные случаи "спасения жизней" и были, но бывали нередки и случаи, когда милиционеры просто "для выполнения плана" хватали и тащили в вытрезвитель людей в крайне лёгкой степени опьянения (с последующим сообщением о происшествии на работу), а нередко пьяниц в вытрезвителях попросту избивали. Для начала, как водится, немного истории. Вытрезвители существовали ещё во времена Российской Империи — первое заведение такого плана открылось в Туле в 1902 году — его открыл местный врач Фёдор Архангельский про поддержке городской Тульской Думы. На открытии вытрезвителя Архангельский произнес речь о том, что с пьянством надо бороться, так как оно ведёт к деградации и вырождению, а также к экономическому разорению. Дореволюционный тульский вытрезвитель назывался "Приют для опьяневших" — он занимал помещение, состоящее из двух отделений — амбулатории для алкоголиков и приюта для их детей. В штате приюта были фельдшер и кучер — кучер ездил по городу и собирал пьяниц (чаще всего — перепившихся рабочих тульских оружейных заводов), а фельдшер занимался их состоянием. В СССР вытрезвители стали открываться в начале 1930-х годов, а в начале 1940-х по личному приказу Берии были выведены из Наркомата здравоохранения и подчинены НКВД. Вытрезвители работали до самого конца СССР и даже пережили его на пару десятилетий — в России последний вытрезвитель был закрыт в 2011 году. Из стран "бывшего соцлагеря" вытрезвители продолжают работать в Беларуси, Казахстане, Чехии и Польше".
А теперь давайте посмотрим, что представляли из себя типичные советские вытрезвители, как они функционировали, как туда попадали люди и какие последствия это могло иметь. Попадали в вытрезвитель в основном те, кто пьянствовал в общественных местах, на улице и т.д. Насколько мне известно — из квартир (например, по вызову милиции на дебош) в вытрезвитель не забирали — это считалось "семейным конфликтом" и разбиралось иначе.
Сбор пьяных с улиц проводился специальным нарядом, который состоял из двух милиционеров и водителя. Дело с алкашами имели только милиционеры, но при активном сопротивлении в дело мог подключиться и водитель. Существует несколько фото, на которых запечатлены попытки посадить пьяницу-дебошира в "автозак":
Что интересно, в СССР выделялись отдельные группы граждан, которые в вытрезвитель не доставлялись никогда — депутаты Советов народных депутатов, герои Советского союза а также кавалеры некоторых орденов. Также в вытрезвители не доставлялись женщины с явными признаками беременности и инвалиды с явными признаками инвалидности (например — безногие).
На фото — милиция сажает пьяницу в фургон для доставки в вытрезвитель. Все годы существования СССР на бортах таких фургонов было написано "Спецмедслужба".
Кого обычно забирали в вытрезвители? Во всяких там официальных сводках и т.д. обычно упоминались три стадии опьянения — легкая, средняя и тяжелая. В вытрезвитель забирали всех, кто попадал под определения "опьянение средней либо тяжелой стадии". Стадии определялись милиционерами на глаз: "средняя" — это когда не может нормально идти и сильно шатается, "тяжелая" — это когда уже лежит без движения.
Иногда фургоны "Спецмедслужбы" дежурили в местах, где теоретически могло быть много пьяных — у ресторанов, возле мест проведения дискотек, возле проходных заводов в день получки и т.д. Что интересно — за поимку пьяниц милиционеры нередко получали спецталон на спиртное — это было особо актуально во времена антиалкогольных кампаний и дефицита. На фото — фургон привёз в вытрезвитель новых "клиентов". Снимок сделан где-то в Прибалтийских республиках, и обратите внимание, как стильно одет вышедший из фургона "клиент" — зауженный клетчатый пиджак, туфли на каблуках)
Что происходило дальше? Пьяницу доставляли в вытрезвитель, где перво-наперво устанавливалась его личность и место работы. Если человек имел высокую стадию опьянения —его старались "протрезвить" под ледяным душем. Мера очень неоднозначная, так как может легко вызвать сердечно-сосудистые проблемы, особенно в организме, и так ослабленном алкоголем.
Остальные меры могли сильно различаться — в зависимости от того, где находился вытрезвитель. Некоторых попавших в вытрезвитель привязывали к скамьям — если те сопротивлялись либо не могли сидеть самостоятельно. Затем милиционеры забирали деньги и документы, фотографировали попавшего к ним человека, затем раздевали — часто очень грубо, попросту обрывая пуговицы. В некоторых вытрезвителях вытрезвителях голову "посетителя" могли наголо обрить. Бывали и случаи прямого избиения попавших в вытрезвитель людей — иногда такие случаи становились известными. Думаю что время от времени милиционеры могли также присвоить и деньги попавшего к ним гражданина — доказать, что их украла милиция, а не он сам их где-то растренькал в пьяном виде, было абсолютно невозможно.
После душа и других "мер" пьяницу оставляли проспаться в одной из комнат — обычно там в ряд стояли нары либо панцирные кровати. На кроватях могли быть подушки и одеяла — но иногда их не оставляли. Утром была "побудка", как в армии. После неё фельдшер повторно осматривал "клиентов", а милиционеры устанавливали личности тех, у кого это не удалось сделать накануне.
Женщин тоже отправляли в вытрезвитель — как правило, они находились в отдельной комнате.
За пребывание в вытрезвителе обычно выписывалась квитанция — в позднесоветские годы сумма за пребывание в "трезвяке" составляла 15-25 рублей, довольно большие деньги по тем временам. Также о попадании в вытрезвитель сообщали на работу — и если простому заводскому работяге это особо ничем не грозило (заводское руководство ко многому привыкло и смотрело на такие вещи снисходительно), то какому-нибудь интеллигентному товарищу это могло стоить карьеры.
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 440
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 749
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1579
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2934
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2931