В наши дни, когда планета буквально трещит по швам с 7 миллиардами населения, вымирание видов происходит в 1000 раз быстрее, чем обычно. Охота, уничтожение естественной среды, изменение климата, загрязнение и другие дела рук человеческих привели к таким катастрофическим цифрам. Ученые считают, что половина ныне живущих видов животных и растений могут исчезнуть к 2100 году. Не являются исключением и дикие кошки.
Золотой тигр. Золотой тигр по сути не какая-то отдельная разновидность тигров. Скорее это просто вид окраса. Чаще всего такой окрас – результат размножения в неволе, однако в Индии есть сведения о золотых тиграх, датирующиеся началом XX века.
Золотой тигр
Каракал. Этих кошек ещё называют пустынными рысями. Они могут производить лающие звуки, которые используют для предупреждения об опасности. В Северной Африке им грозит исчезновение, на просторах Центральной Азии и Индии эти животные тоже очень редки.
Леопардовый кот. Окрас этих кошек разнится от серого до рыжего с белым. Это первая дикая кошка, которая успешно использовалась в гибридной программе скрещивания домашних особей с дикими. В результате появилась красивая и дружелюбная бенгальская порода.
Рыжий пятнистый кот. Это самая маленькая дикая кошка в мире. Её длина составляет всего от пятидесяти до восьмидесяти сантиметров вместе с хвостом и весит она не больше двух килограмм. К сожалению, об этих кошках известно слишком мало. Их вид относится к исчезающим из-за превращения большинства территорий их среды обитания в сельскохозяйственные угодья.
Анатолийский леопард. Более тридцати лет этот турецкий леопард считался исчезнувшим видом. В 2013-м году пастух убил огромную дикую кошку, напавшую на его стадо. Биологи подтвердили, что это был Анатолийский леопард. История, безусловно, печальная, но она даёт надежду, что эта разновидность диких кошек всё ещё существует.
Маргай (Длиннохвостая кошка). Маргай просто создан для жизни на деревьях. Это единственная в мире кошка, которая может разворачивать свои задние лапы на 180 градусов, что позволяет ей прыгать по деревьям вниз головой, как белка. Также она может повиснуть на ветке, держась одной задней лапой. Каждый год убивают около 14 тысяч маргаев просто ради шкуры. Это губит популяцию этих прекрасных диких животных, ведь они могут производить потомство лишь раз в два года, а смертность среди котят составляет 50 процентов.
Суматранский тигр. Суматранский тигр – последний в мире вид индонезийских тигров. Несмотря на существующий закон, направленный против браконьерства, на этих тигров очень много охотятся, продать шкуру и другие части зверя можно за большие деньги. Сейчас в мире существует менее четырёхсот особей этого вида.
Суматранский тигр
Барханный или песчаный кот. Этот уникальный кот известен своей широкой головой и шерстью, растущей между пальцами, чтобы защитить его лапы от горячего песка. Этот вид кошек относится к исчезающим, и охота на них запрещена во многих странах мира.
Мраморный кот. Их часто путают с дымчатыми леопардами, однако эти кошки намного меньше и у них необычайно густой хвост. Основная угроза для этих животных – уничтожение их среды обитания. Это происходит повсеместно в Юго-Восточной Азии и влияет не только на эту популяцию, но и на популяции их основной добычи.
Белый лев. Белые львы не альбиносы, а генетическая редкость, существующая лишь в одном месте на Земле: Национальный парк Крюгер биосферного заповедника в Южной Африке. Увезённые из родных мест из-за своей уникальности, белые львы исчезли и считались вымершей разновидностью на протяжении почти двух десятилетий, пока не открылся проект по возрождению и защите белых львов в пределах их родной территории.
Африканский золотой кот
Африканский золотой кот. олько недавно защитники животных смогли сделать фото этих отшельников, ведущих ночной образ жизни. Африканский золотой кот всего в два раза больше обычных домашних кошек. В дикой природе их продолжительность жизни неизвестна, в неволе же они живут около двенадцати лет.
Мальтийский тигр. Этот тигр известен также как голубой тигр. Порода настолько редка, что практически является мифом. Большинство Мальтийских тигров относится к разновидности Южнокитайских тигров. Эта разновидность на грани исчезновения из-за их нелегального использования в нетрадиционной медицине. Голубая порода, возможно, даже уже не существует.
Черноногая кошка. Самая маленькая из всех африканских диких кошек. У этой разновидности чёрный мех на подушечках лап для защиты от горячих песков пустыни. Поскольку эти кошки очень часто питаются мусором, им угрожает опасность отравления ядами, разложенными для других животных.
Амурский (дальневосточный) леопард. Из-за проблем со средой обитания и конфликта с людьми этот вид кошек сейчас практически исчез. Полагают, что осталось всего около тридцати особей, обитающих где-то в России и в Китае. Амурский леопард также известен, как Дальневосточный, Маньчжурский или Корейский леопард.
Манул (Палласов кот). Эти восхитительные животные любят обитать в пещерах, горных ущельях и норах и только к вечеру выходят, чтобы поохотится. Из-за загрязнения окружающей среды и охоты на них, эти кошки причислены к исчезающим видам с 2002 года.
Шотландская дикая кошка. Эти кошки, также известные как горные тигры, подвергаются огромной опасности исчезновения. Недавно их численность оценили в менее, чем четыреста особей.
Дымчатый леопард. Дымчатый леопард считается связующим звеном между маленькими и большими кошками. Над этими леопардами нависла угроза потери среды обитания из-за крупномасштабной вырубки леса и торговли дикой природой. Вся популяция сегодня составляет менее десяти тысяч особей.
Андская горная кошка. Эта кошка – одна из около двух дюжин разновидностей маленьких диких кошек. По сравнению с их большими дикими сородичами, на сохранение видов которых уходят миллионы долларов, бюджет на сохранность таких пород значительно меньше.
Азиатский гепард. Когда-то эти великолепные кошки бродили по всему земному шару: на Ближнем Востоке, в Средней Азии, в Северном и Южном Казахстане, на Юго-Востоке и в Индии. Теперь, из-за загрязнения окружающей среды, вмешательства человека и неконтролируемой охоте на них, азиатские гепарды в дикой природе остались в количестве всего 70-110 особей. Все они обитают на засушливой территории Иранского нагорья.
Азиатский гепард
Сервал. Эти кошки любят бродить по африканской саванне, а ещё у них самые длинные ноги из всех кошачьих на земле. К сожалению, на них очень много охотятся, а потом продают их шкуру туристам, выдавая её за леопарда или гепарда.
Азиатский золотой кот. Эти кошки водятся во влажных тропических и субтропических, а также в сухих лиственных лесах. Вырубка леса и охота на этих животных из-за шкуры и костей ставит под угрозу существование породы.
Иберийская (испанская) рысь
Иберийская (испанская) рысь. Иберийская рысь – вид, который больше всех находится в опасности исчезновения. Это один из редчайших видов млекопитающих на земле. В пятидесятых годах XX века болезнь, называемая миксоматозом, практически уничтожила популяцию Испанских кроликов – основной пищи для этой рыси.
Кошка залива Борнео. Кошка залива или Калимантанская кошка – таинственное дикое животное, встречающееся только на острове Борнео. Тропическим лесам, где обитают эти кошки, угрожает вырубка, поэтому звери попали в ряд исчезающих видов по классификации Международного союза охраны природы. Это одна из всего нескольких существующих в мире фотографий кошки залива Борнео.
Суматранская, или плоскоголовая кошка. У этих кошек стройное тело и уникальная форма головы. Они любят есть рыбу и гулять сами по себе. С 2008 года они также считаются исчезающим видом из-за ухудшения окружающей среды. Сегодня их популяция насчитывает не более двух с половиной тысяч особей.
Снежный барс. Снежные барсы обитают в труднопроходимых горах центральной Азии. Эти кошки прекрасно адаптированы к холоду и голому ландшафту своего высотного дома. К сожалению, на них много охотятся из-за красивого меха. Сейчас осталось где-то от четырёх до шести с половиной тысяч особей в дикой природе.
Снежный барс
Кошка-рыболов
Кошка-рыболов. В отличие от наших домашних питомцев, которые терпеть не могут воду, кошки-рыболовы – отличные пловцы и живут они в основном по берегам рек, ручьёв и мангровых болот. В 2008 году эта порода кошек попала в список исчезающих видов, потому что обитают они в заболоченных местностях, которые в последнее время осушаются и исчезают с тревожной скоростью.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3475
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3621
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
