Начало актерской карьеры у многих современных западных звезд выглядит примерно одинаково. Путь в большой кинематограф начинался либо в мыльных операх и сериалах, о которых сегодня вспоминают разве что создатели, либо в полнометражных фильмах ужасов и фантастике, получивших небывалую популярность в 80-х годах. Однако некоторые «голливудские небожители» начали свою карьеру в совсем юном возрасте, успели ощутить вкус славы подростками и вырасти в зрелых актеров и любимцев публики.
Элайджа Вуд в фильме «Авалон». Сегодня мало кто помнит, что знаменитый хоббит из эпохальной трилогии Питера Джексона «Властелин колец» впервые попал на киноэкраны в восьмилетнем возрасте. Его дебютной, но эпизодичной ролью стал мальчик у игрового автомата в фантастическом фильме Роберта Земекиса «Назад в будущее — 2».
Элайджа Вуд в фильме «Авалон». Уже через год после минутного кадра в одном из самых кассовых фильмов 1980-х годов и небольшой роли в картине Ричарда Гира «Внутреннее расследование» Элайджа играет сына Эйдена Куинна в фильме Барри Левинсона «Авалон». История еврейской семьи, иммигрировавшей в США из Восточной Европы в начале ХХ века, стала последней и самой успешной частью кинотрилогии Baltimore. Картина получила положительные отзывы критиков, была номинирована на «Оскар» и впервые привлекла внимание к маленькому голубоглазому актеру.
Дрю Бэрримор в фильме «Инопланетянин». Одна из «прекрасных и опасных» девушек элитного спецподразделения «Ангелов Чарли» на самом деле является представительницей знаменитого актерского клана Бэрриморов. Ее дед, Джон Бэрримор, снялся в 67 фильмах, одним из которых был оскароносный «Гранд Отель» с Гретой Гарбо в главной роли.
Дрю Бэрримор в фильме «Инопланетянин». Поэтому неудивительно, что Дрю так рано попала на киноэкраны и уже в возрасте девяти лет получила номинацию на «Золотой глобус» за роль второго плана в мелодраме «Непримиримые противоречия». Дебютной же картиной маленькой актрисы стал фантастический фильм «Другие ипостаси», Дрю было тогда всего пять лет.
Дрю Бэрримор в фильме «Инопланетянин». Через год она получает одну из главных ролей в знаменитой картине Стивена Спилберга «Инопланетянин». Именно образ маленькой Герти, которая вместе со своими братьями спасает милое инопланетное существо от специалистов NASA, сделал Бэрримор одной из самых известных детей-кинозвезд 1980-х годов.
Леонардо ДиКаприо в фильме «Что гложет Гилберта Грейпа». Сегодня почти каждый фильм, в котором играет ДиКаприо, становится хитом проката и получает высокие оценки критиков. Но так было, конечно, не всегда. Впервые будущий актер появился перед камерой в возрасте 2,5 лет, когда отец отвел его на популярное детское телешоу. А когда Лео исполнилось десять, он твердо решил стать актером и начал свой шестилетний путь к большому кино.
Леонардо ДиКаприо в фильме «Зубастики-3». Мальчик переходил из сериала в сериал, первым из которых стала популярная «Санта-Барбара», но предложений от режиссеров так и не поступало. Только в 1991 году ДиКаприо получает роль в комедийном фильме ужасов Кристина Питерсона «Зубастики-3». Дебют оказался неудачным: третья картина о мохнатых пришельцах провалилась в прокате, а игру актеров критики разнесли в пух и прах.
Леонардо ДиКаприо в фильме «Что гложет Гилберта Грейпа». Но этому провалу можно сказать спасибо хотя бы за то, что уже через два года ДиКаприо снимется в драме «Что гложет Гилберта Грейпа» и исполнит, пожалуй, одну из самых блистательных своих ролей.
Леонардо ДиКаприо в фильме «Жизнь этого парня».
Леонардо ДиКаприо в фильме «Жизнь этого парня».
Линдси Лохан в фильме «Ловушка для родителей». Скандально известная голливудская звезда начала свою карьеру в качестве модели, когда ей было всего три года, став первым рыжеволосым ребенком, покорившим престижное Модельное агентство Форда.
Линдси Лохан в фильме «Ловушка для родителей». К десяти годам дочь «макаронного короля» с Уолл-стрит снялась в более чем ста рекламных роликах и исполнила роль Элли Фоулер в сериале «Другой мир». Когда Линдси исполнилось одиннадцать, девочка наконец дебютировала в кино.
Линдси Лохан в фильме «Ловушка для родителей». Ее первой картиной стала диснеевская комедия «Ловушка для родителей», где она сыграла сестер-близнецов, пытающихся примирить своих давно разведенных родителей.
Линдси Лохан в фильме «Ловушка для родителей». Благодаря этому дебюту Лохан получила контракт на три фильма с «Диснеем» и стала обладательницей премии «Молодой актер» в категории «Лучшая игра в фильме».
Натали Портман в фильме «Леон». Королева планеты Набу из знаменитой киносаги Джорджа Лукаса «Звездные войны» и прима балетного театра из картины Даррена Аронофски «Черный лебедь» начинала свою актерскую карьеру в разрез со всеми тенденциями Голливуда.
Натали Портман в фильме «Леон». Дочь еврейского врача, отличница, будущая выпускница Гарварда, свободно владеющая пятью языками, мечтала об актерской карьере с ранних лет. Ради этого она отказалась от предложения стать моделью, когда ей было всего одиннадцать, и, как оказалось, не зря.
Натали Портман в фильме «Леон». В тринадцать лет Натали получает свою первую роль в фильме Люка Бессона «Леон», где ей выпадает шанс не просто попасть на мировые экраны, но и поработать со знаменитым Жаном Рено. Кинодебют сразу же сделал Портман любимицей публики и одной из самых востребованных западных актрис.
Натали Портман в фильме «Леон».
Кристен Стюарт в фильме «Комната страха». Роль Беллы Свон из «сумеречной киносаги» сделала Стюарт одной из самых высокооплачиваемых актрис Голливуда и надолго закрепила за ней образ многострадальной возлюбленной вампира Эдварда. Однако до этого Кристен успела сняться в шестнадцати картинах, многие из которых так и не дошли до массового зрителя.
Кристен Стюарт в фильме «Комната страха». Впервые актриса появилась на экранах, когда ей было всего девять лет, в диснеевской постановке «Сын русалки», через год она получила небольшую роль в мелодраме Роуз Трош «Безопасность вещей». Но критики и зрители заметили ее только в 2002 году, когда на экраны вышел триллер Дэвида Финчера «Комната страха», где мать героини Кристен сыграла Джоди Фостер.
Кристен Стюарт в фильме «Комната страха». Двенадцатилетняя актриса ничуть не уступила своей знаменитой напарнице по съемочной площадке и смогла убедить зрителей в своем таланте.
Кристиан Бэйл в фильме «Анастасия: Тайна Анны». Миллиардер Брюс Уэйн, ведущий двойную жизнь супергероя Бэтмена, из популярной трилогии Кристофера Нолана, обладатель премий «Золотой Глобус» и «Оскар», начал свою актерскую карьеру, будучи девятилетним мальчиком.
Кристиан Бэйл в фильме «Анастасия: Тайна Анны». После съемок в рекламном ролике для британского телевидения Бэйл вновь попадает на телеэкраны спустя три года, благодаря участию в проекте «Анастасия: Тайна Анны», рассказывающем историю незнакомки, которая выдает себя за выжившую дочь Николая II.
Кристиан Бэйл в фильме «Мио, мой Мио». Дебютной же работой юного актера в кино стал фильм советского режиссера Владимира Грамматикова «Мио, мой Мио», снятый по мотивам детской сказки Астрид Линдгрен.
Кристиан Бэйл в фильме «Империя солнца». В этом же 1987 году на экраны выходит картина Стивена Спилберга «Империя солнца», где Кристиан сыграл главную роль.
Кристиан Бэйл в фильме «Империя солнца». Образ английского мальчика, потерявшегося во время Второй мировой войны и оставшегося без родителей в оккупированном Шанхае, принес юному актеру мировую известность и награду от Национального совета кинокритиков США.
Кристиан Бэйл в фильме «Империя солнца».
Кристиан Бэйл в фильме «Империя солнца».
Скарлетт Йоханссон в фильме «Норт». Любимица знаменитого режиссера Вуди Аллена, одна из самых талантливых американских актрис дебютировала в кино, когда ей было всего десять лет. Первой картиной, в которой снялась Йохансон, стала работа Роба Райнера «Норт», где ее партнерами по съемочной площадке стали юный Элайджа Вуд и Брюс Уиллис.
Скарлетт Йоханссон в фильме «Воришки». Уже через год юная Скарлетт играет в одном фильме с Шоном Коннери, криминальной драме «Правое дело». За девять лет юная актриса успела сыграть в двенадцати картинах, но мировая известность пришла к ней только в возрасте девятнадцати лет, благодаря ленте Софии Копполы «Трудности перевода».
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1341
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3525
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3586
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3657
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3966