На межі: фоторепортаж із табору мігрантів у Білорусі
Схоже, що криза на білорусько-польському кордоні завершується. Білоруські прикордонники перевозять мігрантів до тимчасового табору, обладнаного в ангарі. Фотограф Кирило Пантелєєв зняв, як чекають на депортацію ті, хто мріяв потрапити до Європи. Криза почалася кілька тижнів тому, але підстави для неї були закладені давно. З початку року Білорусь збільшила кількість авіарейсів із країн Близького Сходу, водночас у Туреччині, Іраку та Сирії туристичні агенції почали рекламувати поїздки до Білорусі, приблизно тоді ж білоруські консульства взагалі дозволили турфірмам ставити візи в паспорти. Спочатку литовські та польські прикордонники пропускали біженців на територію Європейського союзу, але коли їхня кількість досягла кількох тисяч, кордон закрили. Чиновники ЄС звинуватили владу Білорусі в організації потоку мігрантів. Ситуація загострилася із настанням морозів. За даними деяких ЗМІ, у стихійних таборах біля кордону від переохолодження загинуло близько десятка людей. Декілька тисяч жителів країн Близького Сходу та Африки все ще намагаються нелегально прорватися на територію Європейського союзу. За повідомленнями ЗМІ, у цьому їм допомагають білоруські прикордонники. Але після телефонних переговорів між Олександром Лукашенком та Ангелою Меркель влада Білорусі почала вивозити мігрантів від кордону з ЄС. Частина з них поїхали додому, решту перемістили до тимчасового табору. — Зараз на кордоні Білорусі та Польщі близько двох тисяч людей. Половина все ще намагається прорватися до Європи, решту білоруські прикордонники доставили до тимчасового табору, обладнаного на складі для розмитнення товарів, — він знаходиться за п’ятсот метрів від КПП «Брузги», що за двадцять кілометрів від Гродно. За чутками, скоро тут опиняться й інші мігранти, їх поселять на другому поверсі складу. У ангарах досить тепло, але місця майже немає. Смердить несвіжим взуттям. Провівши тривалий час біля кордону, багато хто застудився. Через кашель, який лунає чи не з кожного відсіку, здається, що ти у лікарні. Вигоди мінімальні: люди сплять у відділеннях для товару, миються на вулиці, їжу їм видають у наметах. Провізії вистачає, однак, щоб отримати її, потрібно відстояти півтори години у черзі. Більшість із тих, хто зібрався на кордоні, — молоді курдські хлопці з Іраку. Є сирійці, але їх менше. В Іраку небезпечно і немає перспектив, тому люди тікають звідти у пошуках кращого життя. Особливо погано живеться бізнесменам. Дівчина на ім’я Тріфа, яка приїхала до Білорусі з Іраку, розповідала, що вдома вони з чоловіком тримали невелику продуктову крамницю. Бізнес довелося закрити після того, як бандити, яких кришували чиновники, почали вимагати у них грошей. Якоїсь миті протистояти їм стало неможливо, і, побоюючись за життя, Тріфа продала все і разом із чоловіком й однорічною донькою вирушила до Європи. Наскільки я знаю, курди зриваються з місця хвилями: спочатку на переїзд наважується одна родина, за нею підтягуються сусіди. Деякі курди, які зараз перебувають у Білорусі, наслідують приклад своїх родичів, яким колись вдалося зачепитися на новому місці. Усі мріють потрапити до Німеччини. Шість років тому ця країна дала притулок мільйону біженців із Сирії, тому тепер багатьом жителям Близького Сходу здається, що вони теж зможуть там осісти. Уряд Німеччини виділяє приїжджим соціальне житло, їм належать якісь виплати. Мешкати у невеликій кімнатці на щомісячну допомогу у розмірі 400 євро краще, ніж животіти в Іраку, де майбутнє туманне. Одна дівчина скаржилася, що її знайомий, який закінчив університет, в Іраку змушений працювати на будівництві. «Хіба таке можливе в Європі?» — дивувалася вона. Німеччина для цих людей — як земля обітована. Тріфа також вважає Німеччину «чарівною». А після розмови запитує, чи не маю випадково розчинного дитячого молока. Дітям у таборі особливо складно, але для сімей є невеликі поблажки. Знайомі журналісти розповідали, що польські прикордонники, відбиваючи атаку біженців, не використовували газ проти курдів із дітьми. Вирушаючи у поїздку, ніхто з цих людей і не думав залишатися в Білорусі. Сьогодні, через кілька тижнів протистояння з польськими прикордонниками, ентузіазм багатьох згас. Через підозри, що їх можуть відправити додому, щодня хтось намагається втекти з центру та дістатися Мінська. Загубитися і перечекати галас у великому місті простіше, ніж у Гродно та околицях. У Мінську мігрантів багато. Вони мешкають у районі готелю «Білорусь», увечері збираються в торговельному центрі неподалік. Про те, що відбувається на кордоні, вони дізнаються з телеграм-каналів та від знайомих. Однак до кордону доїжджають не всі. Коли у людей закінчуються гроші, вони йдуть жити в столичні переходи — самих біженців я там не бачив, але помітив спальники. Вийти за межі табору його мешканці не можуть, тож просять журналістів купувати їм продукти. Через дефіцит сигарети на території табору перетворилися на валюту. Хочеш узяти інтерв’ю у когось із мігрантів чи зняти його — сходи для нього в магазин чи почастуй своїми цигарками. Але як тільки ти дістаєш пачку, її вміст тут же розхоплюють руки, що з’явилися ніби нізвідки. Деякі білоруси приносять до ангару теплий одяг та дитячі іграшки. Інші намагаються заробити на біженцях. Таксист, що мене підвозив у Мінську, казав, що бере з них утричі більше, ніж зі звичайних пасажирів. Один хлопець із Бейрута розповідав, що його побили у Бресті. Перевірити його слова я не можу, але історія звучала переконливо. За чутками, влада Білорусі збирається двома літаками відправити мігрантів додому. На таку перспективу біженці реагують по-різному. Хтось намагається не думати про це, прагнучи вирішити нагальні проблеми: роздобути теплу ковдру чи одяг, зарядити телефон. Інші виглядають пригнічено. Аби потрапити до Європи, вони продали вдома все майно. Повертатися їм нікуди.
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3475
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3540
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3621
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
