25.10.2021
— Київ, Україна — birdinflight.com — 6648 МАФы, Киев, жилье
Мій кіоск — моя келія: Історія киянина, який живе в МАФі
Віктору шістдесят три. Останні десять років він живе в кіоску. Свій будинок киянин називає келією і ні на що не скаржиться. Як він там опинився? — Я народився і виріс у Києві. У школі був хуліганом, вчився погано, та й не любив цю справу. Зате полагодити годинник або праску — це запросто. Не міг дочекатися, коли вже зможу піти працювати, робити щось руками. Коли мені виповнилося шістнадцять, влаштувався на завод крутити залізяки. Там я навчився майже всього, що вмію. Я був слюсарем механоскладальних робіт; свердлив деталі, зачищав на них шви. Завод працював на оборонку, все було серйозно: креслення, допуски, перепустки. Деталі, з якими я мав справу, були мікроскопічні, в руку поміщалося дві тисячі штук, не менше. Кладеш деталь на палець і починаєш знімати зі швів сталеві задирки. До кінця зміни палець увесь у крові. Зарплата у мене була як у небіжчика — 40-50 рублів на місяць. Прибиральниці отримували сімдесят. Загалом, спогади про той час не дуже приємні. Коли Союз розвалився, мій брат, якій лагодив взуття, запропонував мені зайнятися тим же. Я сумнівався, але він відкрив спортивну сумку і сказав: «Дивись, Вітьку!» Днище було завалене купюрами — п’ятірками, десятками, четвертаками. Так я почав лагодити взуття. Через місяць подумав: а чи тим я займаюся у житті? Потім одна дівчина принесла босоніжки, їй потрібно було, щоб я поставив набійки. Я все зробив так, як звик робити на заводі, — обточив акуратно, акуратно поставив. Коли вона прийшла забирати їх, то мало не зойкнула від захвату: «Боже, хіба можна таке зробити руками?» Я їй кажу: «Дякую вам, дівчино, за ваш відгук. Тепер я знаю, що правильно обрав ремесло». На місці, де зараз ТЦ «Більшовик», раніше стояв гуртожиток. Там я прожив три роки. Працював у ньому ж, на загальній кухні. Спочатку допомагав братові, потім почав лагодити взуття сам. Клієнтів було багато. У майстерні я познайомився зі своєю дружиною. Одружився — і залишився без даху над головою. Моя колишня дружина родом із Білої Церкви, жила вона у хрущовці з мамою. Умови у них були жахливі: квартира на останньому поверсі, кватирки не відчиняються, влітку дихати нічим. У супруги моєї через це чорні кола під очима були. Я не хотів, щоб мої майбутні діти жили в такому жаху, тому продав київську комуналку, яка дісталася мені від матері, і купив нам із дружиною двушку в Білій Церкві. Через рік після новосілля дружина передумала жити зі мною. Якийсь час ми ще були разом, потім у нас народилася донька, а потім я знову перебрався до Києва — не хотів, щоб діти бачили, як батьки гиркаються. Гуртожиток, в якому я жив і працював у Києві, згорів. Дому у мене не було. Тоді я зняв в оренду цей кіоск, раніше він належав чоботареві. Коли той помер, я купив це місце у його доньки, заплатив тисячу доларів. Кіоск не був підготовлений до життя. Але я прибрав перегородку, через яку тут навіть не можна було стати на повний зріст, установив вікна з подвійним склом і другі двері — щоб не було протягу. Я сплю на лежанці, їжу купую в магазині, іноді готую на електроплитці. Обігрів на електриці, тому взимку тут тепло, а влітку — задуха. Електроенергію беру від кабелю. Туалет, душ — у тренажерній залі навпроти. У мене там бартер: я господареві взуття лагоджу, він мене пускає помитися. Когось такі умови можуть лякати, але я людина віруюча, звик жити в аскезі. На місяць я заробляю в середньому 12 тисяч гривень. У вересні-жовтні, коли люди готують взуття до зими, — майже двадцять. Своє ремесло я люблю за свободу: будь-якої миті можу зачинити майстерню і поїхати куди завгодно. Якщо мене немає, клієнти телефонують. Повна свобода! Взуттєва справа вимагає тонкої ручної роботи, і вона у мене виходить. Колись давно я запитав у майстра, якому належав кіоск, скільки він на день лагодить пар взуття. Той відповів — одну-дві. Я — близько тридцяти. Коли я розповів йому про це, він сказав, що такого не буває. Кіоск — це не будинок, а келія. Ченці в таких живуть і моляться, а я живу, працюю і молюся — і так десять років. Нещодавно я подумав, що не хочу померти в цьому кіоску. Я тридцять років дихаю етилацетатом, від сидячого способу життя у мене страшенно болять ноги. Втомився я, знесилився, тому планую закінчувати цю справу. Десять років тому я купив будиночок на Чернігівщині та скоро переберуся туди назовсім, а кіоск піде на металобрухт. У світі немає нічого вічного і всьому настає кінець.
Пошуково-рятувальні роботи на місці обстрілу Дніпра 28 червня досі тривають. Зниклими безвісти вважаються двоє людей.
"Внаслідок ракетного удару загинула 1 особа, постраждало 12 осіб, з них 1 дитина) та врятовано 2 особи. Наразі вважаються зниклими безвісті ще 2 особи", - йдеться у повідомленні.
Про це пише РБК-Україна з посиланням на ДСНС в Дніпропетровській області. Про це повідомляють Контракти.UA.
Як зазначають рятувальники, пошуково-рятувальні роботи тривають.
Обстріл Дніпра
28 червня російські війська обстріляли Дніпро. Окупанти атакували багатоповерхівку, зруйнувавши квартири з 8 по 11 поверх.
На ранок, 29 червня, було відомо про 12 постраждалих, у тому числі вагітна та дитина, і одну жертву внаслідок обстрілу. Пізніше кількість постраждалих зросла до 13, а кількість зниклих безвісти зменшилася до двох. 30.06.2024 — 9 — 519
З 28 червня по 12 липня в Києві працюватиме виставка картин, створених ветеранами російсько-української війни під час реабілітації.
Назва виставки – «Мир можливий лише тоді, коли ти здатен його захистити». За допомогою пензлика та фарб наші воїни відновлюють фізичний та емоційний стан. Двічі на тиждень українська художниця CHEPURNA навчає поранених олійному живопису на території військового госпіталю.
Кошти на матеріали художниця збирає на своїх сторінках у соцмережах. Серед митців-початківців захисники Азовсталі, колишні полонені Оленівки, військові зі складними контузіями та неврологічними ускладненнями. Про це повідомляють Контракти.UA.
«Ці хлопці – прості люди, вони мають звичайні почуття, страхи, болі, бажання та мрії. Багато з них зневірилися та почуваються непотрібними й покинутими державою та людьми. Живопис надав надію і віру в себе. Вони розкрили свою творчу сторону, про яку навіть не здогадувалися. Через малювання хлопці проживали власні історії, відчували й усвідомлювали самих себе. Я не називаю наші уроки арт-терапією, хоча вони мають терапевтичний ефект, бо додають впевненості та самостійності. Після війни, поранень, болю вони вчаться бути вільними в самовираженні без тиску очікування чи осуду з боку соціуму. Навіть якщо людина не має досвіду в образотворчому мистецтві, це не є перешкодою. Єдина умова – усвідомлення зображуваного та відвертість», – пояснює ідею реабілітації через майстер-класи з олійного живопису художниця.
Роботи ветеранів дійсно вражають різноманітністю. На малюнках Андрія Донецького, 47-річного навідника протитанкового відділення роти вогневої підтримки, багато війни: силует смерті; кривавий відбиток долоні на броні з білим хрестом; колючий дріт; воїн, що схилив голову на фоні неба, яке палає від вибуху; солдат на червоному полі, із якого підіймається до неба душа. Від споглядання цих образів – боляче. До війни Андрій був оцінювачем у місті Краматорськ.
У малюнках Руслана Різника, 34-річного кулеметника з Білої Церкви, навпаки багато яскравих фарб: соняхи, вітрильник, місяць над тихої рікою, зелене дерево. До війни Руслан працював на шинному заводі майстром зі складання автопокришок.
Олександр Морозов, 31 рік, оборонець Азовсталі, який провів 21 місяць у російському полоні, зокрема в сумнозвісній колонії суворого режиму – Оленівці, зобразив Ейфелеву вежу та червоне серце в долонях як символ любові. До війни Олександр був шахтарем та підземним електрослюсарем.
Олег Скрипка, командир стартового взводу ППО, який до війни був підприємцем з Києва, намалював усмішку. 37-річний Дмитро Ничволод, офіцер пунктів управління представив на виставці образ золотої рибки. До війни він працював дизайнером та захоплювався альпінізмом.
Олександр Куколенко, 47 років, старший стрілець-оператор, до війни був сценаристом актором театру та кіно, створив цікавий образ кита в океані.
Усього на виставці представлені картини 11 ветеранів російсько-української війни. Усі автори – добровольці.
Микита Зубенко, 31 рік, бойовий медик, родом із міста Торецьк Донецької області. До війни працював шахтарем. Леонід Чигар, 23 роки, стрілець-доброволець із міста Рівне. Напередодні війни закінчив факультет музичного мистецтва естради. Байгуш Михайло, 37 років, кулеметник роти швидкого протидиверсійного підрозділу, родом із Луганської області. До війни займався ремонтом та реставрацією будівель. Олександр Морозов, 42 роки, старший солдат, розвідник, далекомірник взводу управління мінометної батареї. До війни був підприємцем, займався металообробкою, художнім куванням. Дмитро Ломінога, 34 роки, оборонець заводу ім. Ілліча в Маріуполі, був у полоні, до війни працював пожежником.
Кураторка проекту художниця CHEPURNA пояснює, що метою виставки є: підтримати ветеранів, посприяти їхній інтеграції у нинішнє суспільство й життя, показати багатогранний внутрішній світ наших захисників, їхню здатність бачити і творити красу.
Для відвідувачів виставка працюватиме з понеділка, 1-го липня, вхід вільний у робочий час КМДА, за адресою Хрещатик, 36. 30.06.2024 — 4 — 544
У багатоповерхівці зруйновані декілька поверхв, поранені троє людей.
Ворог вчинив ракетну атаку на Дніпро. Пошкоджена дев'ятиповерхівка. Там руйнування декількох поверхів.
Про це написав начальник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак у Telegram. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Лисак зазначив, що, попередньо, є поранені.
"Дніпро, російські тварини вдарили по житловому будинку", – написав керівник Офісу президента Андрій Єрмак та оприлюднив фото.
Що сказав президент
Президент Володимир Зеленський розповів більше жахливих подробиць про ракетний удар по Дніпру в п'ятницю ввечері та оприлюднив світлини.
"Дніпро. Російська ракета влучила просто у житловий будинок. Чотири поверхи зруйновано. Троє людей постраждали. Рятувальники, медики, усі служби вже на місці й надають усю необхідну допомогу", – повідомив він.
Зеленський вкотре наголосив, що Україні потрібен надійний повітряний щит.
"Саме тому ми постійно нагадуємо всім партнерам: тільки достатня кількість і якість систем ППО, тільки достатня рішучість світу здатні зупинити російський терор. Нам потрібні ці рішення – потрібен надійний повітряний щит для України", – резюмував президент.
Раніше повідомлялось, що у Дніпрі лунали вибухи. 30.06.2024 — 6 — 475
Кожного літа люди приїжджають до одного з найбільших озер столиці, щоб помилуватися різнобарвними водяними ліліями.
У Дніпровському районі Києва на озері Тельбін розквітли водяні лілії, які посадили місцеві мешканці житлового масиву Березняки кілька років тому.
Наразі тут квітнуть одразу кілька кольорів латаття від чисто білих ніжно-рожевих тонів до насичених червоних відтінків. Пише Главком. Про це повідомляють Контракти.UA.
Водяні лілії, латаття або німфеї – справжня окраса кожної водойми. Всього в світі налічується близько 50 видів водяних лілій, розповсюджених по всій Земній кулі. У наших природних водоймах зазвичай зустрічається чисто біле латаття (Nymphaea Candida).
Все латаття – водні рослини, що ростуть в повільно текучих (поблизу берегів річок) або в стоячих водоймах (заводях, старицях, ставках, озерах). Ростуть на мілководді, але деякі добре витримують глибину до 2 м.
Німфеї мають дуже короткий термін цвітіння квітів – всього близько чотирьох днів, зате квітують все літо, а гібриди аж до осені.
Цвітіння латаття починається в травні-червні і триває до вересня або до перших заморозків. Квітки розкриваються вранці і закриваються ввечері. 25.06.2024 — 5 — 1931
Рівно двадцять років тому відбувся перший фестиваль етнічної музики, який називається так само, як і одна з найвідоміших пісень гурту «ВВ». Що не дивно, бо натхненником є лідер цього рок-бенду — автор та виконавець власних пісень Олег Скрипка. Традиційно фестиваль відбувається в дати, близькі до свята Івана Купала. Цього року це 21, 22, та 23 червня, з п’ятниці по неділю. За час свого існування фестиваль проходив на різних локаціях, зараз він розташувався на території Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка. Великих сцен тут дві: «Сцена мрій» та «Сцена Рай», менші сцени — «Країна містична» та «Кримська сцена» — приймають не лише музикантів. Є майданчики для виступу поетів, для дитячих розваг, для численних майстер-класів. Часто місця активностей виникають спонтанно. Є, що з’їсти, чим запити, є багато що купити.
23.06.2024 — 17 — 3052
