Контракти.ua

Таємниці древніх фортець, садиб та містечок: туристичний гід по Одеській області

Одеська область - найбільша в Україні, і при цьому - одна з найменш «розкручених» в аспекті туристичної привабливості. Відпочиваючі добре вивчили хіба фортецю в Білгороді-Дністровському та Вилкове з його заплавами і «нульовим кілометром» в дельті Дунаю. Інша частина області для туристів – практично terra incognita. Тож, Контракти.ua вирішили полегшити туристам знайомство з Одещиною.  Античне місто Тіра, руїни якої можна побачити в центрі сучасного Білгорода-Дністровського, біля стін знаменитої фортеці, заснована в VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійського Мілета. Можна побачити залишки вежі, міських стін, а також кварталів IV ст. до н.е. Інше не зберіглося, або ж не розкопано, тому що акрополь Тіри знаходиться якраз під фортечними стінами, а портова частина затоплена лиманом. Але саме завдяки існуванню Тіри сучасний Білгород визнаний ЮНЕСКО одним з найдавніших міст світу.  Безпосередньо в самому Білгороді можна побачити багато цікавих пам'яток, в першу чергу - церковної архітектури. Найстаріша - вірменська церква Успіння Богородиці (XIV-XV ст.) Храм занурений у землю: аби потрапити в молитовний зал, що нагадує катакомбні церкви, треба спуститися на 12 сходинок. Такий стиль будівництва обумовлений політичними причинами: турки не дозволяли зводити християнські церкви, які височіли б над землею, вважаючи це потуранням невірним. На подвір'ї встановлено перенесений сюди сарматський склеп ІІІ ст. до н.е., виявлений 1989 року на околиці міста. Інша старовинна церква міста - Грецька Св. Іоанна Предтечі - була побудована в 1478-80 рр. У скелі, на якій стоїть церква, можна побачити стародавні склепи християнського періоду. Є в Білгороді ще одна підземна церква - Іоанна Сочавського, побудована над кам'яним колодязем, біля якого, за легендою, був в 1330 році убитий православний святий Іоанн Новий або ж Сочавський.  Інші церкви Білгорода відносяться до епохи Російської імперії. Георгіївська церква побудована в 1840 р., і належала болгарській громаді. Біля неї знаходиться поховання декількох представників роду Волконських. Вознесенський кафедральний собор зведений в 1815-1820 рр. на місці старого турецького цвинтаря.  Якщо ви вже поїхали в Білгород, не обходьте увагою село з незвичайною назвою Шабо. Воно засноване швейцарськими колоністами, які принесли з собою західноєвропейські традиції виноробства. Зараз на основі шабських винних підвалів діє Центр культури вина, який об'єднує підприємство, стародавні винні підвали, дегустаційний зал, експозиції сучасного скульптурного мистецтва, а також Музей вина і виноробства. Енотека Шабо є однією з найбільших в Україні.  Ізмаїл - історичний центр українського Придунав'я. У місті треба оглянути залишки величної фортеці, яку в 1790 році взяли російські війська і українські козаки. Стіни фортеці були знесені після поразки Росії в Кримській війні 1855 року. Збереглися фрагменти земляних валів і оборонного рову глибиною до 11 м. На території колишньої фортеці - парк, посеред якого стоять дві церкви - Успенська (1643-1841 рр.) й Миколаївська (1644-1852 рр.), а також Мала мечеть (XVI ст.), в приміщенні якої в 1973 році був відкритий музей з діорамою, присвяченій штурму Ізмаїла. Неподалік відновлений величний монумент полеглим при штурмі воїнам над загальним склепом, де вони поховані.  У центрі Ізмаїла стоїть величний Покровський кафедральний собор, зведений в 1820-31 рр. Поруч з ним - 65-метрова дзвіниця, дзвони для якої відлили з металу трофейних турецьких гармат. Цікава колонада собору споруджена в румунські часи, в 1937-38 рр. Інтер'єр розписаний в стилі модерн. Румунський період залишив місту ще один храм - Костянтина і Олени, побудований в середині 1930-х. Незвична для нашого ока архітектура церкви відображає саме румунські традиції (схожі храми можна побачити на Буковині, також належала румунам).  Вартий прискіпливої уваги й Болград - зразковий свого часу центр болгарської національно-культурної колонізації. Виник він після того, як ці землі на початку XIX ст. остаточно увійшли до складу Російської імперії, Болгари почали проситися на нові родючі землі тільки що завойованого півдня Росії. У місті збереглися чоловіча гімназія (1821 р., перший в болгарській історії середній навчальний заклад), жіноча гімназія (1878 г.), школа, дума, пожежна частина, банк, магазини, кав'ярні, ресторан, корчма, контора винзаводу, особняки, літній павільйон в міському саду. В 2012 році відкрито пам'ятник болгарам, які загинули у війні 1877-78 рр.: він виглядає так, ніби був споруджений століття назад. Але головна визначна пам'ятка Болграда - величний Преображенський собор, побудований в 1830-х роках. Як і в Ізмаїлі, його будував відомий архітектор А. Мельников, найбільш відомий по ансамблю будинків біля Потьомкінських сходів в Одесі. Для болгар цей собор за значенням дорівнює кафедральному собору Олександра Невського в Софії. Інша відоме сакральна споруда міста - церква Св. Митрофана, храм-усипальниця генерала І. Інзова, опікуна іноземних поселень на території Бессарабії. Його стараннями болгар зрівняли в правах з німецькими колоністами. Після смерті Інзова в 1845 р. в Одесі жителі Болграда на своїх плечах пішки перенесли труну з його останками в цей храм. Щодо палаців-садиб, то ними Одеська область не багата. І більшість тих садиб, що зберіглися - на жаль, в руїнах. Наприклад, садиба Дубецького-Панкеєва в 40 км від Одеси, в с. Василівка, уславилася в історії психоаналізу, а звідси - і всієї світової культури, яка без досліджень З. Фрейда була б неповною. Саме тут жив в кінці XIX і початку ХХ століть купець Сергій Панкеєв (1896-1979), який вважав себе вовком, і став тому одним з головних пацієнтів Фрейда. Панкеєв не тільки відчував себе вервольфом, але ще і уявляв, як на деревах біля палацу сидять вовки, що посилають йому якісь сигнали. Він навіть зобразив це на малюнку, зробленому під час одного з сеансів психоаналізу. Дерева, на яких сиділи вовки-примари, до сих пір збереглися. Сам палац був побудований генералом Дубецьким ще в середині XIX ст. як копія Зимового палацу в Петербурзі, а батько Сергія Панкеєва купив його в 1885 р. У с. Петрівка Лиманського району в 1810-х рр. побудований справжній замок (західна частина добудована в 1892 р.), що слугував літньою резиденцією таємному радникові Івану Курісу. Садиба зведена в частково готичному, частково східному, стилі. Збереглися також парк і господарський корпус, а в селі - старовинний міст і недавно розчищене кладовище. Замок згорів від удару блискавки в 1990 р. Влітку 2014 р. його купили за 1 млн грн. На 2021 р. закінчено перекриття дахом основного корпусу споруди. Ще одні цікаві руїни розташовані в с. Молога Білгород-Дністровського району. Це - залишки маєтку Павла Маріні, побічного сина міністра внутрішніх справ Російської імперії Віктора Кочубея. Садиба побудована в 1820-х рр. У руїнах центрального залу ще можна побачити оригінальні настінні фрески.  З садиб «мертвих» перейдемо до «живих». Так, у с. Ісаєве стоїть особняк (1905 р.) онука Івана Куріса, власника садиби в Петрівці. В ньому знаходиться аграрний ліцей. У будинку збережені дерев'яні сходи, ліпнина на стелі, плитка статі, а також кілька вітражних вікон, а головною прикрасою палацу є оригінальний круглий розсувний стіл на різьблених ніжках.  Дуже цікава садиба (1903 р.) знаходиться і в с. Михайлопіль Іванівського району. Це резиденція повітового предводителя дворянства Л. Юковського. Зараз в будинку - школа. Подивитися фрагменти інтер'єрів можливо за згодою керівництва. Ще один цікавий приклад садибної архітектури можна побачити в Шабо. Це заміська дача винороба-швейцарця Андре Ансельма. Збереглися також головні ворота ансамблю, складське приміщення і водонапірна вежа, яку обвиває дикий виноград.  Варті уваги і давні козацькі цвинтарі Одещини, серед яких найбільш відомими є два – в самій Одесі на Балтській дорозі та в приміському с. Усатове, яке давно вже, фактично, злилося з Одесою. Це село засноване в 1775 р. під назвою Усатівські хутори тими запорожцями, які перейшли в турецьке підданство. Згодом тут селилися чорноморські козаки. Усатове, Нерубайське та сусідні посивіння були осередком справжнього українства ще до заснування Одеси, пізніше саме в них довше зберігалися козацькі традиції та перекази про козацьку звитягу. На усатівському цвинтарі налічується 32 типу хрестів, за якими можна визначити соціальний статус похованого. Найстаріше поховання датується 1791 роком, тобто воно було зроблено за три роки до офіційної дати народження Одеси.  Зрештою, згадаємо колишні поселення німецьких колоністів на території сучасної Одеської області. Зараз вони носять цілком «нейтральні» назви - Кам'янка, Кучурган, Лиманське, Рибальське. Село Кам'янка коли було німецьким Мангеймом. За 400 м від автобусної зупинки на пагорбі височіє величний костел Різдва Діви Марії (1850 р.) Костел був найбільшим за площею серед німецьких колоній цього району. У наступному селі, Лиманському (колишній Зельц) знаходиться головний храм колишнього колоніального округу - костел Успіння Марії (1901 р.) Його побудували в 1901 році. Дах на будинку ще є, а на багатьох колонах збереглися барельєфи. Приблизно в 2 км від костелу Успіння розташований костел Пресвятої Трійці, зведений в 1892 р. Колись цей костел відносився до поселення Кандель, яке з часом було перейменовано в Рибальське. За радянських часів костел використовували як зерносховище аж до 1970-х років, коли його злодійські спалили... Повний текст статті: https://kontrakty.ua/article/102688 Павло Ковальов

Білгород-Дністровський. Руїни античної Тіри. Фото - ukraina.com.ua

Білгород-Дністровський. Вірменська церква Успіння Богородиці (XIV-XV ст.) Фото - SNCH

Білгород-Дністровський. Інтер'єр вірменського храму. Фото - Д. Жданов

Білгород-Дністровський. Сарматський склеп ІІІ ст. до н.е., перенесений до стін вірменської церкви. Фото - SNCH

Білгород-Дністровський. Церква Іоанна Предтечі, яка належала грецькій громаді. Фото - Morganvolter

Білгород-Дністровський. Каплиця на місці загибелі святого Іоанна Сочавського. Фото - Д. Жданов

Білгород-Дністровський. Болгарська Георгіївська церква. Фото - Д. Жданов

Білгород-Дністровський. Вознесенський кафедральний собор. Фото - Д. Феняк

Шабо. Центр культури вина. Фото - bessarabianroute.com.ua

Шабо. Тут дозріває вино. Фото - Центр культури вина

Шабо. Дегустаційний підвал. Фото - Центр культури вина

Ізмаїл. Так виглядає вхід до території колишньої фортеці. Фото - Alexey M

Ізмаїл. Мала мечеть (XVI ст.), в якій знаходиться діорама штурму фортеці. Фото - Ю. Квач

Ізмаїл. Успенська церква на території фортеці. Фото - С. Городілова

Ізмаїл. Монумент полеглим при штурмі фортеці в 1791 р. Фото - odessacard

Ізмаїл. Покровський кафедральний собор. Фото - izmail-history.info

Ізмаїл. Церква Костянтина та Олени. Фото - monasteries.org.ua

Болград. Преображенський собор. Фото - Urum

Болград. Церква Св. Митрофана, усипальниця генерала І. Інзова. Фото - «Топор»

Болград. Пам'ятник болгарам, які загинули у війні 1877-78 рр. (2012 р.) Фото - momuments.top

Болград. Особняк Давидова, в якому пізніше знаходився банк - один з найрозкішніших в місті. Фото - «Топор»

Василівка. Палац Дубецького-Панкеєва. Фото - funtime.kiev.ua

Малюнок С. Панкеєва, який зображує вовків, що переслдували його під час перебування в Василівці

Петрівка. Реставруємий палац Курисів станом на середину 2021 року. Фото - А. Ткаченко

Петрівка. Палац Курисів в стадії реставрації. Фасадна частина. Фото - О. Богомілова

Біля петрівського палацу встановлені оригінальні скульптури з одеського оперного театру, зняті при реставрації в 2000-х роках. Фото - О. Богомілова

Молога. Фрагмент фресок в руїнах садибного будинку Маріні. Фото - Sergekot

Ісаєве. Палац Курисів (1905 р.) Фото - Р. Маленков

Ісаєве. Фрагмент інтер'єру. Фото - Sergekot

Михайлопіль. Садиба Юковського (1903 р.) Фото - Р. Маленков

Шабо. Дача Ансельма. Фото - В. Крюков

Усатове. Козацький цвинтар. Фото - О. Голопотелюк

Кам'янка (Мангейм). Костел Різдва Діви Марії (1850 р.). Фото - IGotoWorld

Лиманське (Зельц). Костел Успіння Марії (1901 р.) Фото - davaypoedem.com

Рибальське (Кандель). Костел Трійці (1892 р.) Фото - davaypoedem.com

Фоторепортажі
Теракт у Бучі: усе про затриманого підозрюваного та нові деталі

Теракт у Бучі: усе про затриманого підозрюваного та нові деталі

Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель. У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН. Про це повідомив Офіс генпрокурора. «Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні. За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити. Що відомо про затриманого У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет. Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном. Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера. З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому. Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці. Теракт у Бучі 23 березня За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух. Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути. За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно. Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною. Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради.
23.03.2026 — 4 — 427

Помер Філарет: прощання з патріархом триватиме до неділі

Помер Філарет: прощання з патріархом триватиме до неділі

Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі. Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA. Про це сказано на сайті Православної церкви України. Церемонія прощання Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду. Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин». Поховання Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха. Помер патріарх Філарет 20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб. 9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета. «Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент.
21.03.2026 — 4 — 739

В Антарктиді кит влаштував унікальне

В Антарктиді кит влаштував унікальне "прощальне шоу" для українських науковців

У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків. Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр. Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції. Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень. На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових. За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували. Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних. У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки. Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів.
17.03.2026 — 4 — 1565

Три великих художніх виставки відкрилися у Києві протягом тижня, що минає

Три великих художніх виставки відкрилися у Києві протягом тижня, що минає

Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку. Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток. Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів. А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни. Текст та фото — Олександр Зубко
15.03.2026 — 18 — 2918

Весна. Жіночі імена бойчукізму

Весна. Жіночі імена бойчукізму

Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж. Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися. Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників. Текст та фото — Олександр Зубко
14.03.2026 — 21 — 2918