В цьому нарисі ми поговоримо про ті садиби Київщини, які або не збереглися, або являють собою руїни. Колись прекрасні споруди прийшли в занепад, в основному, за пострадянський час, так як в соціалістичну епоху, нехай і з втраченими інтер'єрами, вони обов'язково належали якомусь відомству. Тим ціннішим для нас можливість побачити те, що залишилося. Тож, Контракти.ua запрошують в дорогу!
Почнемо з палацу в селищі Немишаєво. Фактично, ця садиба знаходиться на кордоні Немішаєвого і сусіднього селища Мироцького. Біля неї височить величний корпусу спиртозаводу початку ХХ століття, частина споруд якого також руйнується.
Найбільш відомими власниками садиби, збудованої в готичному стилі, була родина Остен-Сакенів. Вони володіли маєтком до скасування кріпацтва, після чого він почав переходити з рук до рук, поки не опинилася у власності підприємця з селян, такого собі Андрія Кулика. Той перетворив маєток в центр зразкового фермерського господарства. Пізніше він здав свою власність в оренду, і орендарі звели поруч з палацом згаданий завод. В радянські часи в палаці жили робітники заводу, пізніше тут розмістився дитячий садок. Коли він виїхав з будівлі, вона почала руйнуватися, а на початку 2000-х повністю згоріло. Пізніше будівлю викупила МПЦ, але церковники так нічого і не роблять з настільки безнадійними руїнами.
В с. Копилів біля Житомирської траси скніє в забутті садибний будинок німецької родини фон Мекк. Власник садиби – барон Микола фон Мекк (1863-1929) був одружений на Ганні Давидової - доньці рідної сестри композитора П. Чайковського, Олександри. Тому Чайковський бував тут дуже часто – це одна з чотирьох його головних адрес в Україні (інші – у Кам’янці на Черкащині, Браїлові та Тростянці Сумської області).
Микола фон Мекк був відомим в імперії автомобілістом (саме він мав найбільший особистий автопарк в Москві - 10 автомобілів і 2 автобуси), а також меценатом. Так, окрім Чайковського, він підтримував художника М. Врубеля тощо.
Будинок, який ми бачимо в Копилові, зведений 1898 року. Однак в 1910-му його все ж таки довелося продати, адже «широке життя» фон Мекка потребувало значних коштів. На свою голову, барон не емігрував, і 1929 року його розстріляли. В його колишньому маєтку розташовувалися різні установи, останньою з яких була лікарня. Вже понад 20 років будинок руйнується, хоча ще 2004-го перейшов у приватну власність. В селі частково збереглися господарські будівлі Мекків.
В Рудому Селі на півдні області стоїть садиба Залевських, збудована наприкінці XVIII ст. Будинок побудований за зразком італійських вілл. У комплекс палацу, який згорів у 1994 році, входять флігель, в'їзні ворота у вигляді спарених колон, господарський льох і парк. Від будинку залишився тільки напівзруйнований фасад з колонами. Льох розчищено, в нього можна спуститися. Ворота маркують в'їзд на садибну територію з боку села, в якому розташована відома своєю іконою Троїцька церква (1841 р.)
Особливу ауру мають руїни в с. Тхорівка поблизу міста Сквира. Вони належали одіозній особі - Віктору Страшинському, який уславився в історії Російської імперії тим, що масово ґвалтував своїх кріпачок: тільки за підтвердженими даними, він розбестив понад 500 жінок і дівчат, причому не тільки зі своїх маєтків, а й з маєтків своєї дочки і сина (саме останньому з 1848 року належала Тхорівка). Нарешті, його притягнули до суду за… «псування майна» свого сина (тобто, селянок). Слідство проти насильника тяглося 25 років, але покарання він так і не поніс, хоча володіння вилучили під опіку. Невдовзі по процесі гвалтівник помер, а його син перебудував палац саме в той вигляд, який ми бачимо. З 2009 року споруда знаходиться в приватній власності, але реставрація не ведеться.
В с. Вознесенському на лівому березі Київщини стоїть невеликий будинок, зведений 1914 року. Але скористалася міцним цегляним будинком вже радянська влада, розмістивши тут школу. Після її виїзду будинок руйнується. У селі збереглися будівлі амбулаторії та бібліотеки, побудовані так само понад 100 років тому. Цінною пам’яткою архітектури є і Вознесенська церква, споруджена 1808 року.
Тепер поговоримо про маєтки, від яких залишилися самі парки. Першим є Кагарлик - один з найбільших парків області, закладений наприкінці XVIII ст. Дмитром Трощинським (1749-1829) - нащадком Івана Мазепи (його прадід був племінником гетьмана). В Кагарлику він розбив парк площею в 35,5 га, засадивши його 113 видами дерев. Від його часів залишилися альтанка-ротонда на пагорбі та витончена в'їзна брама. В 1880-х садиба була продана генералу Миколі Чорткову, який наново облаштував парк, розставивши в ньому аж 748 статуй і бюстів! У 1918 році частина їх була вивезена в Німеччину, а частина знищена разом з палацом під час селянського бунту.
Наразі парк приведено до ладу, в ньому збудовано ще одну альтанку та встановлено скульптуру Діани, яка нагадує про колишні «забави» Чорткова.
Ще один вартий уваги парк – в Згурівці на лівому березі Дніпра. Садиба тут заснована в 1820-х роках, коли село перейшло у володіння Аркадія Кочубея (1790-1878). До створення парку найбільше долучився його син Петро (1825-1892), який навіть заповів себе поховати в тутешньому парку. З паркових споруд зберігся павільйон на острові, який відноситься до другої половини XIX ст. У ньому знаходиться кафе. Крім того, тут росте дуб, охоплення стовбура якого становить 172 см.
В с. Ташань, також на лівобережжі, була садиба фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Тут він і помер. Останнім власником садиби був князь Костянтин Горчаков (1841-1926). Сам парк, фактично, давно вже являє собою зарослий ліс з поодинокими дубами, вік яких сягає 600-700 років.
Від садиби, все ж таки, залишилася одна дуже цінна споруда - мисливський будиночок Горчакова 1909 року, який стояв в сусідньому урочищі Біле Озеро, але ще 1968 року був перевезений до етнографічного заповідника в Переяславі.
Дві останні адреси в цьому нарисі є суто меморіальними територіями. В с. Мазепинці, власне, народився гетьман Іван Мазепа. Тут ще 1994 року було відкрито перший не тільки в Україні, але і в Європі, пам'ятник гетьману - на кошти українського мецената М. Коца, що жив в США. Нині до складу меморіального комплексу, створеного в селі, входять церква Миколи Чудотворця 2007 року, і парк Козацької слави. Також тут споруджено величезний хрест на честь звитяг українського козацтва, споруджений символічний частокіл з дозорною вежею, і відкрито невеличкий музей.
А на хуторі біля Борисполя, де мешкав та помер автор слів українського славню Павло Чубинський (1839-1884), створено парк на місці садиби вченого. До 1930-х тут стояв будинок Чубинського, який вже понад 20 років хочуть відновити, але все ніяк не почнуть. В парку з великими дубами встановлено пам'ятний знак і відкрита каплиця Св. Павла.
Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104117
Павло Ковальов
Немішаєве. Садиба Остен-Сакенів. Фото - М. Рітус
Вид на садибу Остен-Сакенів. Фото - О. Пузатко
Напис на стіні палацу в Нємішаєвому. Фото - Stejka.ua
Фото - Zruchno.travel
Копилів. Садибний будинок Мекків. Фото - К. Алчанова
Будинок в Копилові після перебудови в 1898 році
Барон Микола фон Мекк за кермом одного з своїх "Мерседесів". Москва, 1910 р
Руде Село. Садиба Залевських (кін. XVIII ст.) Фото - А. Короб
Фото - П. Ковальов
Палац в Рудому Селі фактично знищений. Всередині росте ліс. Фото - О. Пузатко
В'їзд до парку в Рудому Селі. Фото - Р. Маленков
Руде Село. Троїцька церква (1841 р.) Фото - СПЖ
Тхорівка: палац української «Синьої Бороди» - Віктора Страшинського. Фото - Р. Маленков
"Гарем поміщика". Малюнок К. Гампельна, 1850 р.
Вознесенське. Руїни колишньої школи, що будувалася як панський будинок (1914 р.) Фото - Р. Маленков
Вознесенське. Церква (1808 р.) Фото - О. Михайлик
Кагарлик. В'їздні ворота до парку, що зберіглися з часів Трощинського. Фото - ІGoToWorld
Кагарлик. Альтанка-ротонда XVIII ст. Фото - з сайту Кагарлицької міськради
Нова альтанка в парку. Фото - з сайту Кагарлицької міськради
Статуя в Кагарлицькому парку. Фото - з сату Кагарлицької міськради
Озеро, яке зветься Хиврине море, в Згурівському парку. Фото - Л. Щербінко
Павільйон на острові - єдиний об'єкт, що залишився від садиби в Згурівці. Фото - Р. Маленков
Фото - Г. Мельничук
Могили подружжя Кочубеїв в Згурівському парку. Фото - IGoToWorld
Колодязь в Ташанському парку, облаштований князем Горчаковим. Фото - Р. Маленков
Єдина вціліла споруда садиби в Ташані зараз знаходиться в Переяславському скансені - це мисливський будиночок князя Горчакова (1909 р.), перенесений туди 1968 року. Фото - Star61
Перший в Україні і Європі пам'ятник Мазепі (1994 р.) Фото - Sakateka
Хрест козацької звитяги в Мазепинцях. Фото - "Погляд"
Миколаївська церква в Мазепинцях (2007 р.) Фото - "Погляд"
Хутор Чубинське. Вікові дуби. Фото - Altukhovs
Хутір Чубинське. Фото - PhotoDocumentalist
Меморіальна дошка на хуторі Чубинському. Фото - Kiyanka
Проект відтворення садибного будинку Чубинського та вигляд будинку в кінці ХІХ ст. Колаж з сайту "Прадідівська слава"
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1274
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3478
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3542
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3623
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3935
