30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки
Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році. Наслідки протистояння і сьогодні є відчутними для етнічних грузинів і осетинів. Південна Осетія, колишня автономна область у складі Грузії, вже кілька разів то проголошувала свою «незалежність», то голосувала за «вступ до Росії», то знову поверталася в бік самопроголошеної «незалежності», то знову просилася в Росію. Фактично Тбілісі втратив контроль над регіоном 1992 року, і він існує завдяки потужній підтримці Росії. Урешті після війни Росії проти Грузії 2008 року Москва визнала цей регіон, як і іншу сепаратистську частину Грузії Абхазію, за «незалежні держави»; крім Росії, таке визнання зробили ще три держави світу: Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота, як і Грузія, вважає обидва регіони невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією – яка, на порушення її міжнародних зобов’язань, відмовилася виводити з них свої війська.
Жінка у своїй квартирі, яка сильно постраждала під час боїв між етнічними грузинами і осетинами в 1991 році. Цю війну назвали «найбезглуздішим» із конфліктів в Грузії, що вибухнули на тлі розпаду Радянського Союзу, але її наслідки, як і раніше, мають серйозні наслідки для Кавказу
Молоді жінки на вулицях Цхінвалі, столиці Південної Осетії, 1983 рік. У комуністичну епоху Південна Осетія була автономною областю в складі Грузії
Мисливець з Осетії на світлині 1970-х років. Осетини – іранська етнічна група, яка розмовляє мовою, близькою до перської. У 1989 році з близько 98 500 жителів Південної Осетії дві третини становили етнічні осетини і близько однієї третини – етнічні грузини
Грузинський політичний діяч Звіад Гамсахурдіа (в центрі) під час мітингу в Тбілісі у 1989 році. Коли Грузія прагнула виходу з Радянського Союзу наприкінці 1980-х років, інтелектуал Звіад Гамсахурдіа просував етнічну націоналістичну ідею. Він був обраний президентом Грузії в 1991 році, отримавши майже 90 відсотків голосів. Один філософ відреагував на платформу Гамсахурдії «Грузія для грузинів», заявивши: «Якщо це вибір мого народу, то я проти свого народу»
Діти в Цхінвалі 1 січня 1991 року позують поруч із плакатами на пам'ятнику Леніну, який осетини не дозволили знести. На одному з плакатів написано: «Осетія була, є і завжди буде радянською!» Багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п'ятою колоною» в той час, як їхня країна боролася за свободу від Радянського Союзу. А осетини відчували себе відстороненими від нових законів, які зробили грузинську мову єдиною офіційною мовою країни і перешкоджали політичному представництву осетин в Тбілісі
Згорілий автобус у Цхінвалі після того, як колона автомобілів з етнічними грузинами спробувала в'їхати в місто в листопаді 1990 року. Після того, як Південна Осетія оголосила про подальшу автономію від Тбілісі, Гамсахурдіа закликав «усіх грузинів, що здатні носити зброю, [приєднатися] до маршу проти Цхінвалі! Штурм має розпочатися вранці 23 листопада!». Багатотисячна колона грузинських чоловіків була зустрінута блокпостами і натовпами осетин. У наступних зіткненнях загинули щонайменше шестеро осіб
Радянський солдат стоїть на сторожі в Цхінвалі в грудні 1990 року. Москва направила до Південної Осетії контингент військ МВС СРСР, щоб «запобігти сутичкам та кровопролиттю», але Тбілісі висловив протест проти цього «втручання» Кремля і відправив туди своїх бійців
Озброєні осетини 1 січня 1991 року біля барикади в Цхінвалі. Перестрілка почалася 5 січня, коли озброєні етнічні грузини увійшли в Цхінвалі. Збройне протистояння у місті між грузинами і осетинами тривало тижнями, допоки грузинські збройні підрозділи не залишили місто
Осетини в окопах на околиці Цхінвалі. Чоловіки використовують застарілі російські гвинтівки Мосіна, вперше випущені в 1890-х роках. Протягом 1991 року «клаптикова ковдра» грузинських і осетинських селищ, з якої складається Південна Осетія, роздиралася міжетнічними вбивствами і залякуваннями
Чоловіки оглядають згорілий будинок у грузинському селі Авневі в Південній Осетії, квітень 1991 року. Велика частина етнічного насильства відбувалася в ізольованих районах, надто небезпечних для кількох журналістів, які висвітлювали конфлікт
Осетинка-боєць позує під час фотографування. Росіянка, одружена з грузином, розповіла правозахисній організації Human Rights Watch, що намагалася отримати допомогу після пограбування їхнього будинку, але їй сказали: «Ви [«заварили»] цю кашу, тепер їжте!»
Боєць-осетин у масці. Викрадення людей також стало звичайним явищем у регіоні під час бойових дій
Осетинський боєць закутався від холоду в Цхінвалі, грудень 1991 року. Грузія відключила газ і електрику в регіоні під час конфлікту. Повідомляли, що в лікарні Цхінвалі кілька новонароджених померли від охолодження через сувору погоду. Хірург із Цхінвалі описав труднощі роботи без опалення: «Коли ви оперуєте когось, ви повинні зняти з нього одяг. Щоб зігріти пацієнта, ми повинні обкласти його/її до 12 пляшечками з гарячою водою»
Бойовик заряджає міномет у центрі Тбілісі під час виступу проти влади президента Грузії Звіада Гамсахурдії, грудень 1991 року. У січні 1992 року в результаті тривалого і кривавого перевороту, також відомого як «тбіліська війна», Гамсахурдія був скинутий
Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року. Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії
Територіальна межа, що позначає територію Південної Осетії, патрулюється озброєною грузинською поліцією, 2016 рік. Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році, коли спроба Грузії повернути регіон призвела до тотальної війни з Росією. Після цього Кремль офіційно визнав «незалежність» Південної Осетії, і російські та осетинські військові поступово переставляли огорожі та територіальні знаки все глибше на незаперечну територію Грузії. Москва заявила, що це відбувається через те, що південні осетини позначають свої «справжні територіальні межі відповідно до мап радянських часів»
Вибухи в Бучі на Київщині організував 21-річний місцевий житель.
У Бучі правоохоронці затримали виконавця сьогоднішнього подвійного теракту, внаслідок якого дістали поранення двоє правоохоронців. Пише ТСН.
Про це повідомив Офіс генпрокурора.
«Встановлено та затримано безпосереднього виконавця — громадянина України 2004 року народження. Слідство також володіє інформацією про інших осіб, причетних до цього злочину. Тривають заходи для їхнього встановлення і затримання», — йдеться у повідомленні.
За фактом теракту розпочато досудове розслідування за ч. 2 ст. 258 КК України. Завдяки злагодженій роботі прокуратури, СБУ та Національної поліції злочин вдалося розкрити.
Що відомо про затриманого
У Службі безпеки України повідомили, що за попередньою інформацією, його завербували російські спецслужби через Інтернет.
Від них він отримав інструкцію з виготовлення двох саморобних вибухових пристроїв. Для дистанційної активації кожну з бомб агент спорядив мобільним телефоном.
Далі зловмисник заклав вибухівки на місці запланованого теракту: одну заховав під лавкою біля входу до під’їзду житлового будинку, іншу — поблизу сміттєвого контейнера.
З його слів, він познайомився з невідомим через комп’ютерну гру. Через деякий час новий знайомий почав шантажувати хлопця та погрожувати йому.
Невідомий начебто казав, що знає, де перебуває мама хлопця і що нібито веде спостереження за нею з дрону. Тож аби вона залишилась живою, йому необхідно закласти вибухівку, повідомили деталі правоохоронці.
Теракт у Бучі 23 березня
За даними слідства, вранці о 5:34 надійшло повідомлення про вибух у Бучі. Саморобний вибуховий пристрій було закладено поблизу житлового будинку. Після прибуття на місце екстрених служб і правоохоронців під час проведення першочергових слідчих дій близько 7:35 стався другий вибух.
Перший вибуховий пристрій був закладений під лавкою біля багатоповерхового будинку. Вибухом вибито вікна, пошкоджено фасад і газові мережі. Пожежі вдалося уникнути.
За попередніми даними, другий пристрій також перебував поруч, і його підірвали дистанційно.
Очевидці події розповідають, що прокинулися від вибуху, ударна хвиля була відчутною.
Одразу зʼявилася підозра про теракт, тому що на землі побачили вирву, а навколо багато нових, невикористаних гайок, розповів один зі свідків у відео Бучанської міської ради. 23.03.2026 — 4 — 429
Філарета поховають у Володимирському кафедральному соборі.
Прощання зі святійшим патріархом Філаретом, який помер 20 березня, триватиме до ранку неділі, 22 березня, у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Києва. Пише ТСН.Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це сказано на сайті Православної церкви України.
Церемонія прощання
Церемонія прощання з Філаретом розпочалася о 20:00 20 березня. Вранці у суботу, 21 березня, над гробом з тілом патріарха проведуть заупокійну Божественну літургію і панахиду.
Прощання триватиме протягом сьогоднішнього дня. У ПЦУ зазначили, що доступ загалом буде вільним, але «може на деякий час обмежуватися з поважних причин».
Поховання
Приблизно об 11:00 від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Філарета. У Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання патріарха.
Помер патріарх Філарет
20 березня у Києві на 98-му році життя помер колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Причиною смерті стали наслідки загострення хронічних хвороб.
9 березня в УПЦ (КП) опублікували повідомлення про те, що Філарета госпіталізували у зв’язку з погіршенням стану здоров’я.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що говорив із митрополитом ПЦУ Епіфанієм і висловив співчуття йому та всім вірянам у зв’язку зі смертю патріарха Філарета.
«Велика втрата для українців. Він був сильною особистістю та одним із найбільш міцних захисників української церкви, самостійності та державності. Український народ завжди шануватиме його внесок у розбудову помісної церкви. І без енергії, характеру та сміливості патріарха Філарета просто не було би багатьох здобутків України», — наголосив президент. 21.03.2026 — 4 — 741
У водах поблизу української станції в Антарктиді кит влаштував серію з понад 50 стрибків.
Поблизу української антарктичної станції «Академік Вернадський» горбатий кит вразив учасників 30-ї Української антарктичної експедиції серією з понад 50 стрибків поспіль. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.
Про це повідомив Національний антарктичний науковий центр.
Зустріч сталася під час фінальних виходів полярників в океан — команда 30-ї УАЕ завершує свою роботу на станції.
Того дня дослідники вирушили двома човнами на південь від острова Галіндез. Один екіпаж працював у районі островів Берселот і Дарбу, де вченим вдалося зафіксувати групу горбатих китів та відібрати біопсію для досліджень.
На зворотному шляху полярники помітили ще двох китів. Поки біологи готувалися до роботи, один із них почав активно вистрибувати з води та виконав десятки стрибків різних типів — повних, часткових і бокових.
За словами біологині Зої Швидкої, таке видовище стало унікальним навіть для досвідчених дослідників. Протягом зимівлі команда регулярно спостерігала китоподібних, однак настільки тривалої та інтенсивної активності раніше не фіксували.
Спостереження тривали близько години. За цей час науковці встигли зробити фото і відео, зокрема з дрона, а також задокументувати хвіст кита для подальшої ідентифікації у світовій базі даних.
У Національному антарктичному науковому центрі зазначають, що невдовзі оприлюднять відео цієї зустрічі та пояснять, чому горбаті кити здійснюють такі стрибки.
Нагадаємо, раніше вчені розкрили, як одна тварина живе більше двох століть і майже не старіє. «Ген довголіття» виявили у гренландських китів. 17.03.2026 — 4 — 1567
Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку.
Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток.
Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів.
А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни.
Текст та фото — Олександр Зубко 15.03.2026 — 18 — 2920
Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж.
Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися.
Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників.
Текст та фото — Олександр Зубко 14.03.2026 — 21 — 2920
