30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки
Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році. Наслідки протистояння і сьогодні є відчутними для етнічних грузинів і осетинів. Південна Осетія, колишня автономна область у складі Грузії, вже кілька разів то проголошувала свою «незалежність», то голосувала за «вступ до Росії», то знову поверталася в бік самопроголошеної «незалежності», то знову просилася в Росію. Фактично Тбілісі втратив контроль над регіоном 1992 року, і він існує завдяки потужній підтримці Росії. Урешті після війни Росії проти Грузії 2008 року Москва визнала цей регіон, як і іншу сепаратистську частину Грузії Абхазію, за «незалежні держави»; крім Росії, таке визнання зробили ще три держави світу: Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота, як і Грузія, вважає обидва регіони невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією – яка, на порушення її міжнародних зобов’язань, відмовилася виводити з них свої війська.
Жінка у своїй квартирі, яка сильно постраждала під час боїв між етнічними грузинами і осетинами в 1991 році. Цю війну назвали «найбезглуздішим» із конфліктів в Грузії, що вибухнули на тлі розпаду Радянського Союзу, але її наслідки, як і раніше, мають серйозні наслідки для Кавказу
Молоді жінки на вулицях Цхінвалі, столиці Південної Осетії, 1983 рік. У комуністичну епоху Південна Осетія була автономною областю в складі Грузії
Мисливець з Осетії на світлині 1970-х років. Осетини – іранська етнічна група, яка розмовляє мовою, близькою до перської. У 1989 році з близько 98 500 жителів Південної Осетії дві третини становили етнічні осетини і близько однієї третини – етнічні грузини
Грузинський політичний діяч Звіад Гамсахурдіа (в центрі) під час мітингу в Тбілісі у 1989 році. Коли Грузія прагнула виходу з Радянського Союзу наприкінці 1980-х років, інтелектуал Звіад Гамсахурдіа просував етнічну націоналістичну ідею. Він був обраний президентом Грузії в 1991 році, отримавши майже 90 відсотків голосів. Один філософ відреагував на платформу Гамсахурдії «Грузія для грузинів», заявивши: «Якщо це вибір мого народу, то я проти свого народу»
Діти в Цхінвалі 1 січня 1991 року позують поруч із плакатами на пам'ятнику Леніну, який осетини не дозволили знести. На одному з плакатів написано: «Осетія була, є і завжди буде радянською!» Багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п'ятою колоною» в той час, як їхня країна боролася за свободу від Радянського Союзу. А осетини відчували себе відстороненими від нових законів, які зробили грузинську мову єдиною офіційною мовою країни і перешкоджали політичному представництву осетин в Тбілісі
Згорілий автобус у Цхінвалі після того, як колона автомобілів з етнічними грузинами спробувала в'їхати в місто в листопаді 1990 року. Після того, як Південна Осетія оголосила про подальшу автономію від Тбілісі, Гамсахурдіа закликав «усіх грузинів, що здатні носити зброю, [приєднатися] до маршу проти Цхінвалі! Штурм має розпочатися вранці 23 листопада!». Багатотисячна колона грузинських чоловіків була зустрінута блокпостами і натовпами осетин. У наступних зіткненнях загинули щонайменше шестеро осіб
Радянський солдат стоїть на сторожі в Цхінвалі в грудні 1990 року. Москва направила до Південної Осетії контингент військ МВС СРСР, щоб «запобігти сутичкам та кровопролиттю», але Тбілісі висловив протест проти цього «втручання» Кремля і відправив туди своїх бійців
Озброєні осетини 1 січня 1991 року біля барикади в Цхінвалі. Перестрілка почалася 5 січня, коли озброєні етнічні грузини увійшли в Цхінвалі. Збройне протистояння у місті між грузинами і осетинами тривало тижнями, допоки грузинські збройні підрозділи не залишили місто
Осетини в окопах на околиці Цхінвалі. Чоловіки використовують застарілі російські гвинтівки Мосіна, вперше випущені в 1890-х роках. Протягом 1991 року «клаптикова ковдра» грузинських і осетинських селищ, з якої складається Південна Осетія, роздиралася міжетнічними вбивствами і залякуваннями
Чоловіки оглядають згорілий будинок у грузинському селі Авневі в Південній Осетії, квітень 1991 року. Велика частина етнічного насильства відбувалася в ізольованих районах, надто небезпечних для кількох журналістів, які висвітлювали конфлікт
Осетинка-боєць позує під час фотографування. Росіянка, одружена з грузином, розповіла правозахисній організації Human Rights Watch, що намагалася отримати допомогу після пограбування їхнього будинку, але їй сказали: «Ви [«заварили»] цю кашу, тепер їжте!»
Боєць-осетин у масці. Викрадення людей також стало звичайним явищем у регіоні під час бойових дій
Осетинський боєць закутався від холоду в Цхінвалі, грудень 1991 року. Грузія відключила газ і електрику в регіоні під час конфлікту. Повідомляли, що в лікарні Цхінвалі кілька новонароджених померли від охолодження через сувору погоду. Хірург із Цхінвалі описав труднощі роботи без опалення: «Коли ви оперуєте когось, ви повинні зняти з нього одяг. Щоб зігріти пацієнта, ми повинні обкласти його/її до 12 пляшечками з гарячою водою»
Бойовик заряджає міномет у центрі Тбілісі під час виступу проти влади президента Грузії Звіада Гамсахурдії, грудень 1991 року. У січні 1992 року в результаті тривалого і кривавого перевороту, також відомого як «тбіліська війна», Гамсахурдія був скинутий
Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року. Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії
Територіальна межа, що позначає територію Південної Осетії, патрулюється озброєною грузинською поліцією, 2016 рік. Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році, коли спроба Грузії повернути регіон призвела до тотальної війни з Росією. Після цього Кремль офіційно визнав «незалежність» Південної Осетії, і російські та осетинські військові поступово переставляли огорожі та територіальні знаки все глибше на незаперечну територію Грузії. Москва заявила, що це відбувається через те, що південні осетини позначають свої «справжні територіальні межі відповідно до мап радянських часів»
6 травня в київському Будинку Архітектора в рамках «Тижня дизайну» відбувся концерт цієї легендарної київської групи.
Колектив існує майже сорок років і став невід’ємною частиною самого Києва. Його склад змінюється, збільшується чи зменшується, якийсь час виступи можуть бути регулярними, раптом вони майже припиняються і пізніше виникають на новому місці. Концерти великим складом нечасті і збирають своєрідний клуб шанувальників, в якому всі знають один одного.
Участь в Ukrainian Design & Innovation Week не є випадковою, тому що від перших днів колектив активно співпрацює з художниками: колись це виставки, що поєднані з концертами, колись — художньо-музичні перформенси. Цього разу глядачів зустрічали експонати виставок, що проходять в рамках вже шостого «Тижня дизайну», який триває в Києві з 4 по 10 травня. Він складається з експозицій, майстер-класів, лекцій та воркшопів, екскурсій до майстерень, кінопоказів та іншого. З 2023 року Ukrainian Design & Innovation Week доєднався до World Design Weeks, куди на сьогодні входять сорок чотири країни. Події відбуваються на кількох майданчиках, повна програма є на сайті фестивалю.
Er. J. Orchestra:Олексій Александров — блокфлейти, перкусіяВіктор Крисько — електроскрипка, клавішіВолодимир Сороченко — гітараОлексій Колесніченко — клавішіОльга Прудей — вокалКатерина Александрова — флейтиЯрослав Бендерук — перкусія, вокал
Текст та фото — Олександр Зубко. 07.05.2026 — 16 — 1229
Призначити 30 квітня кожного року як дату, присвячену цьому музичному жанру — таке рішення було оголошено ЮНЕСКО ще у 2011 році, а перші події відбулися вже наступного року.
Вони включають великі та малі концерти, освітні події та інші заходи, які відбуваються безпосередньо або віддалено. Більшість з них припадають на останній день квітня, але значна частина відбувається раніше. Організатором є неурядова організація Інститут джазу Хербі Хенкока (Herbie Hancock Institute of Jazz) (США) та дирекція ЮНЕСКО. В новині сайту Міжнародного дня джазу від 2 травня сказано, що цього року заходи відбулися більше, ніж в 190 країнах та на всіх континентах. Так, включно з Антарктидою.
Звісно, відзначають це свято і в Україні. Якщо скласти афішу джазових подій, стане очевидно, що 30 квітня їх більше, ніж в будь-який інший день року. Більшість концертів офіційно оголошують себе причетними до свята, проте не всі здогадуються зареєструвати свої заходи на офіційному веб-сайті Міжнародного дня джазу. Проте деякі з джазових діячів таке зробили, їх можна знайти у відповідній вкладці.
Ми пропонуємо вашій увазі репортажі з двох концертів, що відбулися в Києві 30 квітня. Перший — звітний концерт кафедри джазу Київської муніципальної академії музики ім. Р.М. Глієра, він пройшов в одному з концертних залів цього навчального закладу і відомий як 43JazzClub. Цей концерт був підтверджений як подія в рамках Дня джазу. Другий — виступ вокалісти Аніко Долідзе з її біг-бендом. Він також присвячений святу джазу, про що було вказано на афіші. Цікаво, що перший концерт цього колективу також відбувся саме 30 квітня, але дев’ять років тому, і так само був присвячений Дню джазу, і на цій же сцені — у Caribbean Club.
А головною подією свята традиційно є Зірковий глобальний концерт (All-Star Global Concert), який вже давно транслюється у прямому ефірі на Youtube. Цього року він відбувся у Ліричній опері Чикаго (Lyric Opera of Chicago) — одному з найбільших оперних залів США.
Текст та фото — Олександр Зубко.
03.05.2026 — 23 — 3455
6 квітня в одному з залів готелю «Хілтон» відбувся конкурс, який вже майже два десятиріччя щорічно проводить Асоціація сомельє України — член Міжнародної асоціації сомельє (Association de la Sommellerie Internationale, ASI). Із зрозумілих причин переривався він у 2020, 2022, 2023 та 2024 роках.
З дванадцятьох півфіналістів до фіналу вийшли Євген Олійник, Дмитро Лазорка та Богдан Павлюх. За збігом обставин, всі мешкають у Львові та працюють тут сомельє.
Частина завдань були традиційними: подача напоїв, пошук помилок у винній карті, дегустація наосліп міцного алкоголю. А були і незвичні. Так, треба було за слайдами на екрані визначити регіон походження напою. Або ж дати вичерпну характеристику єдиному зразку вина у келиху та поради щодо страв до нього. Чи навпаки: отримавши тарілку з їжею підібрати напої до неї.
Переможцем було оголошено Богдана Павлюха. З усіх трьох конкурсантів він єдиний вже потрапляв у фінал, причому чотири рази: у 2014 та 2015 роках посів третє місце, у 2017 та 2020 роках — друге.
На нашому сайті є фоторепортажі про конкурс 2016, 2017, 2018, 2019 років. А також про перший міжнародний жіночий кубок.
Текст та фото — Олександр Зубко
01.05.2026 — 30 — 3522
Ціна помилки та сила природи: подорож у Чорнобильську зону, яка назавжди змінила хід історії.
Виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Катастрофа 1986 року не лише змінила хід історії, а й створила унікальну зону відчуження, де час фактично зупинився. ЧАЕС залишається об’єктом уваги людей з усього світу, а покинуті міста Прип’ять та Чорнобиль поступово переходять під контроль природи.
Фотограф Дмитро Дятлов відвідав Зону і зафіксував, як виглядає епіцентр катастрофи. Як працює станція, чому дика природа витісняє залишки цивілізації та як виглядають покинуті локації – у фоторепортажі та тексті Дмитра для РБК-Україна. Публікуємо пряму мову автора. Більшість кадрів публікується в медіа вперше. Про це повідомляють Контракти.UA.
Чорнобиль: катастрофа, яка так і не закінчилась
Я народився у 1986 році – рівно через п’ять місяців після аварії на Чорнобильській АЕС. У Києві – за дві години їзди від місця, яке назавжди змінило хід історії. Чорнобиль весь час був поруч – як точка на мапі і як нав’язливий образ у підсвідомості.
Чорнобиль – це не лише минуле. Це місце, де можна побачити майбутнє без людини. З дитинства мене тягнуло туди майже фізично. Зовсім поруч – епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф. Хотілося пізнати це місце не з чужих розповідей, а самому.
Потрапити в Зону вдалося лише багато років потому – вже з камерою, у складі знімальної групи. Це було кілька років тому, ще до війни. Але навряд чи там щось могло кардинально змінитися. Час тут не рухається – він накопичується.
Зона: територія зупиненого часу
Дорога до Зони – це перехід. Перехід із звичної реальності у простір, де минуле не пішло, а залишилося.
Ми їхали мовчки. Говорити не хотілося. Хотілося слухати тишу. Обабіч дороги – покинуті села. Хати з перекошеними дахами, вибитими вікнами, облупленою фарбою. Колись тут топили печі, пахло хлібом, звучали голоси. Тепер – лише вітер у порожніх рамах і гілки, що тягнуться всередину, ніби ліс повільно, але невідворотно освоює чужий простір.
Люди виїжджали "на три дні". Незаперті двері. Недопитий чай. Покинуті іграшки. Але ніхто так і не повернувся. З часом розумієш: для цих місць аварія була не просто катастрофою. Це був розрив часу – миттєвий і незворотний. І водночас – початок іншого процесу.
Природа: життя після людини
Людина пішла – і природа повернулася. Стіни заростають мохом молодою порослю, стежки розчиняються в траві. Усе, що колись утримувалося зусиллям людини, поступово, подвір’я зникають під відпускається.
Якщо відволіктися від попереджувальних знаків про радіацію, помічаєш інше. Це територія, де відбувся один із найрідкісніших експериментів в історії – без участі вчених. У якийсь момент розумієш, що Зона стала притулком – саме тому, що людина пішла.
Рослинність тут буйна, комах стільки, що повітря здається густим, птахів чути всюди. Вода в каналах і озерах повна життя. Дикі тварини почуваються впевнено – їх ніхто не витісняє і не переслідує.
Тут живуть рисі, кабани, козулі, олені. Щільність вовків – вища, ніж у багатьох європейських заповідниках. У лісах зустрічаються навіть ведмеді та зубри. Коні Пржевальського, завезені у 1990-х, прижилися і утворили стійку популяцію. Радіація залишилася. Людина – ні. І саме це виявилося вирішальним фактором.
Для мене Чорнобиль – це не лише місце катастрофи. Це ще й наочна відповідь на питання, якою могла б бути наша земля без постійного втручання людини.
ЧАЕС: станція, яка не може померти
Сама станція – місце парадоксальне. Це не руїна – це працюючий механізм, просто з іншою функцією. Територія контрольованої небезпеки. Після аварії вийшов з ладу лише четвертий енергоблок. Інші ще довго працювали. Остаточно станцію зупинили лише у 2020 році.
На момент зйомки над зруйнованим блоком уже височіла нова захисна арка – "Укриття-2". Гігантська конструкція, що мала ізолювати реактор і зробити можливою подальшу роботу з нейтралізації наслідків вибуху.
Територією ми пересувалися лише з провідником і за суворо визначеними маршрутами. Фон змінюється: десь майже спокійно, десь дозиметр починає нервово потріскувати.
Усередині адміністративних будівель – те саме відчуття застиглого часу. Радянські таблички, схеми, плакати. Назад у СРСР. Особливе враження справляють вітражі художника Миколи Лінника, завершені буквально напередодні аварії. На них – історія освоєння «мирного атома»: від Прометея до підкорення космосу.
І ще один майже сюрреалістичний образ – ставок-охолоджувач. Вода буквально "кипить" від руху величезних сомів. Ловити їх, звісно, заборонено. Це радіоактивний "заповідник", де екосистема десятиліттями живе в особливих умовах.
Сьогодні ЧАЕС не виробляє електроенергію. Вона перебуває у стадії виведення з експлуатації. Але це не "мертве" місце – тут постійно працює персонал, підтримуючи складну й вразливу систему.
Пропонуємо почитати ексклюзивний матеріал РБК-Україна про ліквідаторів та про те, як у 2022 році працівники ЧАЕС добровільно йшли в окупацію.
Також ми підготували підбірку книг, яку варто прочитати про трагедію Чорнобиля та її наслідки.
фото: Дмитро Дятлов 26.04.2026 — 17 — 3604
Дрони прилетіли по трьох резервуарах з нафтою.
В ніч на четвер, 23 квітня, безпілотники Центру спецоперацій "Альфа" СБУ уразили нафтоперекачувальну станцію "Горький" у Нижньогородській області РФ.
Про це РБК-Україна повідомили джерела в СБУ. Про це повідомляють Контракти.UA.
НПС "Горький" є важливою ланкою нафтотранспортної системи Росії та входить до структури АТ "Транснефть - Верхняя Волга".
Станція транспортує нафту магістральними трубопроводами, зокрема за напрямком Сургут - Горький - Полоцьк. Вона забезпечує перекачування сировини на внутрішні маршрути, зокрема до НПЗ "Лукойл" у місті Кстово.
Згідно з попередніми даними, внаслідок удару було пошкоджено три резервувари з нафтою. Виникла масштабна пожежа площею 20 тисяч метрів квадратних.
"Ураження таких системоутворюючих станцій створює серйозні перебої в логістиці постачання нафти всередині РФ. Порушується робота магістральних трубопроводів, знижується ефективність переробки на НПЗ та зростають витрати на транспортування", - наголосило джерело.
Воно зазначило, що у підсумку це безпосередньо впливає на доходи російського бюджету, які використовуються для фінансування війни проти України.
Нагадаємо, у країні-агресорці після атаки безпілотників зупинили роботу одразу два нафтопереробні заводи, що належать компанії "Роснефть". Йдеться про Туапсинський та Новокуйбишевський НПЗ.
Крім того, в ніч на 22 квітня безпілотники атакували російське місто Сизрань у Самарській області. На місцевому НПЗ пролунали вибухи. 23.04.2026 — 4 — 3920
