Чорна коктейльна сукня Ralph Lauren — $50, масивний срібний браслет ручної роботи з бірюзою та опалом — $32, вечірні туфлі D&G — $98, iPad Mini — $100... Це не підробки і не сни шопоголіка, а цілком реальні результати відвідування торговельних точок, що знаходяться далеко за межами України — у країнах Західної Європи, на Близькому Сході та на американському континенті.
Інші гроші
Для наших співвітчизників shopping abroad — штука нова. Задовго до розпаду Союзу у свідомості радянських людей міцно вкоренилася думка, що до обов'язкової програми будь-якої закордонної поїздки має бути включений похід магазинами. Тоді закордон приваблював асортиментом. Розмаїття товарів, представлених у західних торговельних точках, так яскраво контрастувало із порожнечею вітчизняних магазинів, що викликало навіть не споживчий, а туристичний інтерес.
Часи змінилися, контраст давно згладжено, тепер українці їдуть до зарубіжних торговельних точок не за враженнями, а за покупками, та приваблює їх не так розмаїття, як можливість отримати максимум за мінімальною ціною. Опитані Контрактами організатори європейських шопінг-турів для українських споживачів запевняють, що в першу чергу наші співвітчизники прагнуть відвідати місця, де продаються товари добре відомих в Україні торгових марок. Особливий інтерес зазвичай викликають моделі, що активно просуваються та упізнавані в нашій країні. На початку обговорення програми шопінг-туру більшість клієнтів говорять, що їх цікавлять місця із максимально широким асортиментом товарів, де можна придбати щось таке, чого немає в Україні. На практиці ж виявляється, що споживачеві потрібно саме те, що вже продається в нашій країні, тільки за нижчою ціною.
Пошук дешевини в закордонних магазинах — заняття аж ніяк не безглузде. Особливо якщо йдеться про світові бренди. Американські та європейські ритейлери можуть лише мріяти про ті націнки, які із легкістю дозволяють собі їхні українські колеги, розпещені низьким рівнем конкуренції. Крім того, більшість іменитих fashion-компаній, ювелірних і годинникових домів погоджуються працювати з українськими торговцями тільки на умовах 30% передоплати. Крупнішим часто нав'язують придбання непомірно дорогого «концептуального» торговельного обладнання та якихось консалтингових послуг. Дрібніших узагалі можуть відіслати до якогось «ексклюзивного представника» в Росії чи в Польщі, відмовившись співпрацювати безпосередньо. Торговці прагнуть покрити додаткові витрати за рахунок високих націнок — не надто вибагливі й ласі до брендів українські споживачі дають їм таку можливість. Щось подібне, до слова, відбувається у країнах Латинської Америки та в Середній Азії. На пріоритетних ринках, наприклад, на європейському та американському, справи інакші. Там постачальники кревно зацікавлені в максимально широкій представленості, тож не висувають жорстких умов і навіть самостійно фінансують багато промо програм. Споживачі вибагливі та вкрай прискіпливо оцінюють співвідношення ціна/якість. Рівень конкуренції між ритейлерами високий, тож вони змушені вести дуже гнучку цінову політику.
Ціни для своїх
Це аж ніяк не означає, що, приїжджаючи до Парижа, Лондона, Мілана або Нью-Йорка, українець автоматично потрапляє до шопінгового раю
Усе це аж ніяк не означає, що, приїжджаючи до Парижа, Лондона, Мілана або Нью-Йорка, українець автоматично потрапляє до шопінгового раю. Практика свідчить, що в тонкощах позиціонування європейського та американського ритейлу наші співвітчизники орієнтуються слабенько. Найчастіше вони опиняються в універмагах рівня Galeries Lafayette, в бутіках, розташованих на центральних вулицях європейських столиць, і, звісно, в торгових точках, розрахованих на туристів. У найкращому разі, до споживчого маршруту українця можуть бути включені кілька приміських outlet-центрів, які вже встигли здобути світову популярність і стати центрами тяжіння шопінг-туризму з різних країн. Зрозуміло, туристичний ажіотаж вплинув на рівень цін і справді дешевих, але якісних товарів у цих outlet-центрах давно не залишилося. Насправді охочі отримати максимально вигідну пропозицію мають діяти за принципом: «перебуваючи в Римі, роби як римлянин», тобто здійснювати шопінг там, де й місцеві.
Перше правило, яке має усвідомити для себе економний foreign shopper — купуючи товар дорожче $50, слід попередньо поцікавитися, з якими цінами та дисконтами він фігурує в інтернет-магазинах та на online-каталогах у країні перебування. Це слід зробити із трьох причин. По-перше, для іноземця, який не вивчав кон'юнктури місцевого ринку, це чи не єдиний спосіб об'єктивно оцінити щедрість продавця, який надає знижку. По-друге, останніми роками в багатьох регіонах найпоширенішою формою цінової конкуренції стали акції зі знижковими купонами, які отримують після реєстрації на сайті продавця або після заповнення online-анкети виробника (залежно від того, хто проводить акцію). По-третє, для кожної великої західної торговельної мережі medium-сегменту встановлено один або два дні на рік, коли майже всі товари продаються за мізерними цінами. У рекламі формату day by day ці дати не вказують, але за великого бажання таку інформацію можна знайти в мережі.
Куди подалі
Друге правило — найвигідніші придбання робляться в найменш розкручених та важкодосяжних для туристів місцях. Так, наприклад, любителі шопінгу, які часто бувають у Нью-Йорку, знають, що численні дисконт-центри в межах міста хоч і перевершують українські стокові магазини, але їх неможливо порівняти з приміськими дисконт-центрами Нью-Джерсі. На особливу увагу заслуговує місто-супутник Парамус. Там, на розі Четвертої та Форест Авеню розташований величезний Bergen Town Center, в якому знаходяться outlet-центри найвідоміших нью-йоркських універмагів Saks Fifth Avenue і Neiman Marcus. Там же базується Nike Factory Store. Від інших фірмових магазинів Nike ця торгова точка відрізняється тим, що товари продаються за цінами виробника, до того ж вибір більший та є можливість пошиття кросівок і курток на індивідуальне замовлення. Крім того, у Bergen є торгові точки майже всіх відомих нью-йоркських дисконтних мереж, таких як Marshall's, Century 21 тощо.
Пошук дешевизни в закордонних магазинах – заняття аж ніяк не безглузде. Особливо якщо йдеться про світові бренди
Туристів у таких торгових центрах, зазвичай не буває. По-перше, тому що їх не вказують у путівниках. По-друге, тому що вони не співпрацюють з організаторами шопінг-турів, тобто не доплачують за організацію припливу відвідувачів. По-третє, для приїжджого, який не має власного авто, дістатися такого молу — завдання не з легких. Навіть за великого фарту доведеться змінити два види транспорту й витратити понад годину на дорогу в один бік. Набагато реалістичніший сценарій — три-чотири пересадки і загалом півдня у дорозі. Натомість імовірність доброго «улову» набагато вища, ніж у зручно розташованому Century 21 Down Town (щонайбільше 30–40 хвилин шляху з будь-якої точки Нью-Йорка, де є метро).
Якщо у Сполучених Штатах найменш заповненими туристами і, відповідно, найцікавішими для покупця зазвичай виявляються максимально віддалені від центру outlet-центри, то в Європі віддаленість — не показник. Наприклад, мультибрендове шопінг-селище Serravalle знаходиться за 310 км від Мілана, при цьому туристи становлять понад 60% відвідувачів цього широко розрекламованого торгового майданчика. Fox Town, розташований неподалік від швейцарського кордону, теж переповнений туристами, а у Il Salvagente (Мілан, вул. Фрателлі Бронзетті, 16) більшість покупців — італійці. Принаймні, так стверджують укладачі корпоративних прес-релізів. Господарі європейських шопінг-селищ щедро інвестують у розвиток власної транспортної структури і на міжнародній рекламі не економлять. Наприклад, мережа Chic Outlet Shopping (La Vallee Village під Парижем, Las Rozas Village під Мадридом, Bicester Village в передмісті Лондона тощо) знаменита тим, що автобуси розвезення її шопінг-селищ курсують частіше і жорсткіше дотримуються розкладу, ніж міські автобуси найближчих європейських столиць. Проаналізувавши зміст туристичних форумів, нескладно зрозуміти, що російсько- й англомовні любителі помандрувати магазинами про приміські європейські outlet-центри знають набагато більше, ніж про міські. Все тому, що для таких торговельних майданчиків залучення туристів — питання принципово важливе. У Європі торговельне селище на 180–200 магазинів просто не вижило б, орієнтуючись лише на місцевих покупців.
Усе сказане вище є актуальним для шопінгу на Заході — на Сході ж діють геть інші правила. Там порівняння цін в Internet не є показовим, а віддаленість і нерозкрученість місця ні про що не свідчить. Натомість за везіння, уважності та наполегливості можна зробити придбання мрії за сміховинно низькою ціною у самісінькому центрі міста, переповненому туристами. Але це вже геть інша історія.