Всі часто згадують Ізраїль... Знаєте чому ми досі не Ізраїль?
Бо євреї в Ізраїль (а спочатку в Палестину під Британським мандатом) їхали не заради кращого життя; а тому що розуміли, що лише у власній державі вони зможуть жити достойно. Євреї репатріювалися не в країну з гарними дорогами, високими зарплатами і доступними автомобілями. Вони репатріювалися в пустелю... В пустелю з жахливими умовами для ведення сільського господарства, в пустелю без цінних природних ресурсів, в пустелю оточену ворогами.
А вже через день після створення їхньої держави почалася війна, Війна за незалежність. Вони купували зброю за гроші зібрані з діаспори. А потім, не знали як ту зброю доставити в Ізраїль, бо ні одна Європейська країна не дозволяла літаку сісти на дозаправку. Хоч їхній стурбованості не було меж...
Але вони чудом вистояли....
А потім були інші війни: Суецька криза, Шестиденна війна, Війна на виснаження, Війна Судного дня...
Чи робили ізраїльські полководці помилки? – безліч.
Чи були за цей час в Ізраїлі корупційні скандали? – безліч.
Чи завжди ізраїльтянам подобалась їхня влада? – ні в якому разі.
Але коли мова йшла про зовнішні загрози, то все це відступало на задній план. Бо все вище наведене, має значення, лише якщо країна існує. А вони свою країну любили.
Любили її в часи коли там не було нічого крім камінців, піску та пари десятків кібуців; і люблять та пишаються нею зараз – коли там є гарні дороги, високі зарплати, доволі непогана медицина, сильна армія і верховенство закону.
А ще, вони люблять свою країну незважаючи на те, що там неймовірно високі податки, дорогі автомобілі, і купа різних побутових незручностей. І повірте, високі податки там з'явилися раніше доріг.
Між цими двома станами пройшло 70 років... 70 років важкої праці і боротьби за виживання, 70 років перемог і поразок, тріумфів і помилок.
Далеко не всі ці роки були "солодкими"... Проте вони будували і захищали свою державу, бо знали що це єдиний спосіб зберегти свою націю та культуру. Вони знали, що це єдиний спосіб, хоч десь в цьому світі, почувати себе вдома, почувати себе в безпеці. Що це єдиний спосіб, хоч десь в цьому світі, жити за власноруч написаними законами. І цей процес триває досі...
Просто вони засвоїли уроки історії, а особливо уроки Голокосту... Вони знають, що поки вони об'єднані національною ідеологією, поки у них є своя країна та поки вони можуть вільно розмовляти власною мовою – шанси, що історія повториться мінімальні.
Вони знають, що незалежність та свобода має свою ціну. І вже більше як 70 років вони її платять – у вигляді податків, у вигляді загальної військової повинності, у вигляді побутових незручностей; і часто, на жаль, платять кров'ю власних громадян.
Проте, історія їх також навчила – вартість несвободи, значно вища.
А чого історія навчила нас?
Автор: Максим Розяєв, лікар-педіатр, журналіст, блогер
