Контракты.ua

12.01.2021 — Грузія — Радіо Свобода — 2998
Грузия, война, история, Кавказ, Осетия
30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки

Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році. Наслідки протистояння і сьогодні є відчутними для етнічних грузинів і осетинів. Південна Осетія, колишня автономна область у складі Грузії, вже кілька разів то проголошувала свою «незалежність», то голосувала за «вступ до Росії», то знову поверталася в бік самопроголошеної «незалежності», то знову просилася в Росію. Фактично Тбілісі втратив контроль над регіоном 1992 року, і він існує завдяки потужній підтримці Росії. Урешті після війни Росії проти Грузії 2008 року Москва визнала цей регіон, як і іншу сепаратистську частину Грузії Абхазію, за «незалежні держави»; крім Росії, таке визнання зробили ще три держави світу: Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота, як і Грузія, вважає обидва регіони невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією – яка, на порушення її міжнародних зобов’язань, відмовилася виводити з них свої війська.

Жінка у своїй квартирі, яка сильно постраждала під час боїв між етнічними грузинами і осетинами в 1991 році. Цю війну назвали «найбезглуздішим» із конфліктів в Грузії, що вибухнули на тлі розпаду Радянського Союзу, але її наслідки, як і раніше, мають серйозні наслідки для Кавказу

Молоді жінки на вулицях Цхінвалі, столиці Південної Осетії, 1983 рік. У комуністичну епоху Південна Осетія була автономною областю в складі Грузії

Мисливець з Осетії на світлині 1970-х років. Осетини – іранська етнічна група, яка розмовляє мовою, близькою до перської. У 1989 році з близько 98 500 жителів Південної Осетії дві третини становили етнічні осетини і близько однієї третини – етнічні грузини

Грузинський політичний діяч Звіад Гамсахурдіа (в центрі) під час мітингу в Тбілісі у 1989 році. Коли Грузія прагнула виходу з Радянського Союзу наприкінці 1980-х років, інтелектуал Звіад Гамсахурдіа просував етнічну націоналістичну ідею. Він був обраний президентом Грузії в 1991 році, отримавши майже 90 відсотків голосів. Один філософ відреагував на платформу Гамсахурдії «Грузія для грузинів», заявивши: «Якщо це вибір мого народу, то я проти свого народу»

Діти в Цхінвалі 1 січня 1991 року позують поруч із плакатами на пам'ятнику Леніну, який осетини не дозволили знести. На одному з плакатів написано: «Осетія була, є і завжди буде радянською!» Багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п'ятою колоною» в той час, як їхня країна боролася за свободу від Радянського Союзу. А осетини відчували себе відстороненими від нових законів, які зробили грузинську мову єдиною офіційною мовою країни і перешкоджали політичному представництву осетин в Тбілісі

Згорілий автобус у Цхінвалі після того, як колона автомобілів з етнічними грузинами спробувала в'їхати в місто в листопаді 1990 року. Після того, як Південна Осетія оголосила про подальшу автономію від Тбілісі, Гамсахурдіа закликав «усіх грузинів, що здатні носити зброю, [приєднатися] до маршу проти Цхінвалі! Штурм має розпочатися вранці 23 листопада!». Багатотисячна колона грузинських чоловіків була зустрінута блокпостами і натовпами осетин. У наступних зіткненнях загинули щонайменше шестеро осіб

Радянський солдат стоїть на сторожі в Цхінвалі в грудні 1990 року. Москва направила до Південної Осетії контингент військ МВС СРСР, щоб «запобігти сутичкам та кровопролиттю», але Тбілісі висловив протест проти цього «втручання» Кремля і відправив туди своїх бійців

Озброєні осетини 1 січня 1991 року біля барикади в Цхінвалі. Перестрілка почалася 5 січня, коли озброєні етнічні грузини увійшли в Цхінвалі. Збройне протистояння у місті між грузинами і осетинами тривало тижнями, допоки грузинські збройні підрозділи не залишили місто

Осетини в окопах на околиці Цхінвалі. Чоловіки використовують застарілі російські гвинтівки Мосіна, вперше випущені в 1890-х роках. Протягом 1991 року «клаптикова ковдра» грузинських і осетинських селищ, з якої складається Південна Осетія, роздиралася міжетнічними вбивствами і залякуваннями

Чоловіки оглядають згорілий будинок у грузинському селі Авневі в Південній Осетії, квітень 1991 року. Велика частина етнічного насильства відбувалася в ізольованих районах, надто небезпечних для кількох журналістів, які висвітлювали конфлікт

Осетинка-боєць позує під час фотографування. Росіянка, одружена з грузином, розповіла правозахисній організації Human Rights Watch, що намагалася отримати допомогу після пограбування їхнього будинку, але їй сказали: «Ви [«заварили»] цю кашу, тепер їжте!»

Боєць-осетин у масці. Викрадення людей також стало звичайним явищем у регіоні під час бойових дій

Осетинський боєць закутався від холоду в Цхінвалі, грудень 1991 року. Грузія відключила газ і електрику в регіоні під час конфлікту. Повідомляли, що в лікарні Цхінвалі кілька новонароджених померли від охолодження через сувору погоду. Хірург із Цхінвалі описав труднощі роботи без опалення: «Коли ви оперуєте когось, ви повинні зняти з нього одяг. Щоб зігріти пацієнта, ми повинні обкласти його/її до 12 пляшечками з гарячою водою»

Бойовик заряджає міномет у центрі Тбілісі під час виступу проти влади президента Грузії Звіада Гамсахурдії, грудень 1991 року. У січні 1992 року в результаті тривалого і кривавого перевороту, також відомого як «тбіліська війна», Гамсахурдія був скинутий

Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року. Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії

Територіальна межа, що позначає територію Південної Осетії, патрулюється озброєною грузинською поліцією, 2016 рік. Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році, коли спроба Грузії повернути регіон призвела до тотальної війни з Росією. Після цього Кремль офіційно визнав «незалежність» Південної Осетії, і російські та осетинські військові поступово переставляли огорожі та територіальні знаки все глибше на незаперечну територію Грузії. Москва заявила, що це відбувається через те, що південні осетини позначають свої «справжні територіальні межі відповідно до мап радянських часів»

Фоторепортажи
Морозы в Одессе: парящее море, обледеневшие пирсы и утиные стаи

Морозы в Одессе: парящее море, обледеневшие пирсы и утиные стаи

Вслед за долгожданным снегопадом погода решила порадовать одесситов и суровыми минусовыми температурами. 17 января градусник опустился ниже 15 градусов по Цельсию и такой мороз синоптики обещают еще в течение трех дней, как раз на Крещение. Разница температур заставила морскую гладь в одесском заливе парить. Море вряд ли успеет замерзнуть, однако облепить ледяной глазурью пирсы и камни сможет. Одесситы, не побоявшиеся непривычных морозов и выбравшиеся на Трассу здоровья, могут любоваться этим завораживающим зрелищем. На пляже Лагуна, который в свое время открыл для общего посещения Михаил Саакашвили, корреспондент «Думской» заметил большую стаю уток, голов в 30. Любопытно, что экстремальные температуры не мешают строителям застраивать пляж возле «Санторини» будущим рестораном. Фото — Александр Гиманов
18.01.2021 — 33 — 2172

Одеса. Січневі замальовки

Одеса. Січневі замальовки

Одеса взимку мінлива, як і належить жінці. Вона може бути туманною та вітряною, сніжною чи дощовою, радісно сонячною чи чорнувато-похмурою. Вздовж моря цією порою гуляти або дуже приємно, або геть некомфортно. Тут правлять бал вітри, які женуться за тобою прямими «римськими» вулицями й відчувають себе хазяями на узбережжі, тут чаклують синьо-білясті тумани, вогкі, як напитана морською сіллю вата. Зимова столиця півдня - це вічне «навколо нуля», це відчуття та очікування снігу як дива та нетривкої розваги. Нарешті, сніг прилітає – і швидко зафарбовує горбистий асфальт, притрушує пошарпані стіни старого міста, надає йому певний сенс, виводить зі стану «позакурортного» анабіозу. Спорожнілі вулиці сіро жовтіють усіма відтінками пісковику, деталі зникаючої на очах старовини стають рельєфними, ніби виходять з «сутінок сонця» - адже в теплий сезон вони так непомітні на вічному святі півдня… Тож, Контракти.ua вирішили трохи подивитися на січневе місто.
18.01.2021 — 34 — 2202

У художньому музеї Чернігова «оживили» портрети модниць минулих століть

У художньому музеї Чернігова «оживили» портрети модниць минулих століть

У Чернігівському художньому музеї ім. Г. Галагана в межах мистецького проєкту "Мода в образотворчому мистецтві" спробували відтворити жіночі образи з представлених на виставці портретів. "Разом з партнерами – Театром мод AM Theater Models Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування під керівництвом Марини Гойденко, а також фотографом Андрієм Дєрзким – ми спробували відтворити жіночі картинні образи, "оживляючи" їх і таким чином наближаючи до глядача", - йдеться у повідомленні на сторінці музею у Фейсбуці. Як зазначається, важливо було досягти візуальної схожості моделі із образом на полотні: відтворити позу, жести, вбрання у його загальних рисах. Це потребувало концентрування уваги на деталях, які часто залишаються непоміченими: зачісці, прикрасах, фасонах одягу, фактурі тканини. Над втіленням ідеї працювали майстри та учні училища – візажисти, стилісти, перукарі-модельєри та моделі. Онлайн-ініціатива музейного проєкту належить його кураторці, старшій науковій співробітниці музею Світлані Демченко. Культурно-просвітницький проєкт "Мода в образотворчому мистецтві" стартував 10 грудня 2020 року виставкою живопису та графіки. Вона включає майже 40 портретів, які відтворюють модні тенденції та деталі чоловічого й жіночого вбрання ХVIII – поч. XX ст.
16.01.2021 — 14 — 2240 — 2

Сніжна зима у Києві

Сніжна зима у Києві

У Київ нарешті прийшла справжня зима - з морозами та снігом. У кожному районі Києва знайдеться по кілька локацій, які просто кишать дітлахами і дорослими на санках і тюбах, пакетах та досках, товстому папері та просто на своїй п’ятій точці в зимовий час. Дітлахі радіють, лижники бігають, автомобілісти буксують у заметах, дорожники інтенсивно прибирають сніг. На дорогах столиці працюють 185 одиниць спецтехніки КК «Київавтодор» та понад 400 осіб із бригад ручного прибирання. Як повідомляє комунальна корпорація, у зв’язку із інтенсивними опадами дорожники працюватимуть цілодобово.
15.01.2021 — 32 — 3036

Красноїльська Маланка — Trăiască Crasna!

Красноїльська Маланка — Trăiască Crasna!

Наймасовіша, найемоційніша Маланка України відбувається щороку в ніч з 13 на 14 січня в селищі Красноїльськ неподалік від румунського кордону. Карпати горою стоять на захисті місцевих традицій, мова навколо румунська, а святкують Маланку так, що вона давно мала б бути у Списку нематеріальної культурної спадщини людства, як карнавали в  Базелі чи португальському Поденсе. Красноїльська Маланка — справа традиційно чоловіча і аж пашіє тестостероном. Головні її персонажі — короновані «королі і королеви» («regii si reginele») в румунських народних костюмах, «дід» і «баба» («mosii si babele»), які ховають обличчя за масками та ходять із ціпками і прядками, «ведмідь» («urs»), «циган», «лікар» i «жид». Деякі кути мають у святковому строю «вершників». Із Красноїльської Маланки кілька десятиліть тому безслідно зник образ чорта: кажуть, священник заборонив відтворювати нечисть — і хлопці послухалися. Унікальність місцевого звичаю — у масовості, енергії та симбіозі традицій: у Маланці переплелися корінням румунські й австрійські та швабські звичаї (колись тут проживала чимала німецька громада колоністів). Дивовижно, як в одному населеному пункті, нехай і  зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми. Найзахідніший кут Сус — хранитель старих традицій. Сусівська Маланка має стримані образи — неначе і  не існує у  світі пластикових квітів і  люмінісцентних стрічок. Вона майже монохромна: цигани тут у чорному. Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі «комендантів». На «ведмедях» такі ж шапки-кучми і солом’яні крила у формі серця, а на грудях — вишита хусточка. Булави в руках у циганів не страждають на гігантоманію, вони мають червону китичку. Схожі на крила широкі плечі у солом’яних ведмедів з’являються на куті Дял, а найдовшими виростають у Тражанах. Розмах крил-«лап» збільшується з кожним роком. Десятиліття тому він був у середньому три метри, а зараз зустрічаються ведмеді-метелики з крилами до шести метрів. Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для «ведмедів» улаштовують перепочинок. Вони лягають на землю, їм підносять їжу, щось попити. Якщо «ведмідь» палить, цигарку теж піднесуть. Щоб підняти маланкаря на ноги, потрібні зусилля двох дорослих чоловіків. Коліна «ведмедя» в солом’яних «штанях» не згинаються — піднімають відразу на прямі ноги. Тражанські ж «цигани» вбрані в  червоні штани, на головах — хустки-бандани. З булавами та ж історія, що й із крилами: їхній розмір у «циганів» з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для прив’язаних кайданами «ведмедів»-сателітів. Зі зростанням розміру збільшується і  вага циганського символу — знову маскулінні ігри в альфа-самців: утримаєш найбільшу булаву — молодець, можеш пишатися. Кут Путна має солом’яних «ведмедів», які схожі на копиці сіна. А  от путнівські «цигани» — найяскравіші персонажі місцевого святкування. У рогатих шоломах, перемазані сажею, в  мальовничому лахмітті, обвішані шкурами зайців, вовків і  лисиць (довкіл карпатські ліси, багаті звіриною) — неначе персонажі героїчного фентезі. Традиційний костюм «жида» впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром та дипломатом у руці, в якому — різноманітні годинники, важливі документи або крам. На Маланку на вулиці висипає цілий консиліум «лікарів»: отоларингологи хапають глядачів за вуха; гінекологи бігають за чоловіками зі знаряддям, більше знайомим жінкам; зловісні хірурги підстерігають з пилками жертв біля дороги — і  краще не потрапляти під руку «реаніматорам». Ще одна традиційна переберійна маска — «циганка», вагітна і з дитям-пупсом на руках. Її завдання — зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс, пояснити, що це його дитина — а далі вимагати аліменти «на памперси». Щороку маланкарі намагаються здивувати земляків чимось новим. Хто в кого переодягається на наступну Маланку вирішують на зборах у день Святого Миколая (19 грудня). Увечері 13 січня перебрані вирушають селом з музиками, аж до ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат. Хлопці-маланкарі на зібрані кошти влаштовують 14 лютого свято для своїх дівчат. У дворі все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався впродовж десятиліть. Спочатку господарів віншують «дід» і «баба». Потім «королі і королеви» танцюють у колі. Далі приходить черга «жидів» і їхнього дикого танку. «Лікарі» тим часом нишпорять навколо, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть. Апогей дійства — взаємодія на тісному обійсті перед хатою «циганів» та «ведмедів». «Цигани» вдаряють об землю своїми важкими булавами — і  «ведмеді» кидаються один на одного, починають боротися з диким ревом. «Цигани» втихомирюють звірюк ножами і сокирами. Виглядає це досить брутально, і лише зблизька розумієш: це все гра, ритуал. Традиції тут плекають і виховують змалечку. Бути в Маланці — почесно. Але навіть якщо ти не в ній, заспівати разом з маланкарями пісню про ведмедя ніхто не заборонить. Цю румунську пісню, що починається з пронизливого соло на трубі, в Красноїльську знають усі і вважають гімном. У ній оспівується цар Карпат ведмідь — чорний, сильний, могутній, здатний налякати. Але людина приборкала звіра і змушує його стрибати за командою.Фото Євгенія Кравса, текст за мотивами книжки «Буковинська маланка» дослідника, етнографа, професорки Ірини Пустиннікової.
14.01.2021 — 41 — 3104